Выбрать главу

«Стандард» підкреслював, що такі порушення закону трапляються зазвичай під владою лібералів. Причиною тому є мінливий настрій суспільства, що породжує зневагу до закону. Убитий був американцем і прожив у нашій столиці кілька тижнів. Він наймав кімнати в мадам Шарпантьє, на Торкі-Терас у Кембервелі. Разом з ним подорожував його особистий секретар — містер Джозеф Стенджерсон. У вівторок, третього числа, обидва попрощалися з господинею та поїхали на Юстонський вокзал, щоб відбути з міста ліверпульським експресом. На пероні їх востаннє бачили разом. Після того про них не було відомо нічого, аж поки, як уже зазначалося, тіло містера Дребера не знайшли в порожньому будинку на Брикстон-Роуд, за кілька миль від Юстона. Як він туди потрапив, яким чином зустрів свій кінець — усе це досі таємниця. Так само невідомо, де зараз Стенджерсон. «Ми раді чути, — писалося в газеті, — що слідство ведуть містер Лестрейд і містер Ґреґсон із Скотленд-Ярду; можна запевно сказати, що відомі детективи проллють на цю справу світло».

«Дейлі Ньюс» не мали сумніву, що це політичне вбивство. Деспотизм континентальних урядів та їхня ненависть до лібералізму пригнали до наших берегів безліч біженців, що могли б стати чудовими британськими громадянами, якби не були отруєні спогадами про все, чого їм довелося зазнати. Серед цих людей існує суворий кодекс честі, найменше порушення якого карається смертю. Треба докласти всіх зусиль, щоб розшукати Дреберового секретаря Стенджерсона й довідатися про звички небіжчика. Вкрай важливе те, що пощастило встановити адресу будинку, де він мешкав, — цим слід цілком завдячити енергії та проникливості містера Ґреґсона із Скотленд-Ярду.

Ми прочитали ці дописи за сніданком; Шерлок Холмс на весь голос сміявся з них.

— Я ж казав вам: що б не сталося, Лестрейд із Ґреґсоном завжди виграють.

— Це залежатиме від того, як обернеться справа.

— О, ні, це нічогісінько не важить. Якщо вбивцю спіймають, то «завдяки» їхнім зусиллям; якщо він утече — то «незважаючи» на їхні зусилля. Одне слово, «мені пагінці, тобі корінці», і вони щоразу виграють. Хоч би що вони накоїли, все одно матимуть прихильників. Згадайте Буало[16]: «Дурнішого дурний дивує неодмінно».

— Боже, що це таке? — скрикнув я, почувши в передпокої й на сходах тупіт безлічі ніг і розгніваний голос нашої господині.

— Це загін кримінальної поліції з Бейкер-стрит, — серйозно відповів мій приятель.

Тим часом до кімнати вдерлося півдюжини брудних і обідраних вуличних хлопчаків.

— Струнко! — суворо вигукнув Холмс, і шестеро малих замазур вишикувались і застигли перед ним. — Надалі доповідати приходитиме сам Віґінс, а решта нехай чекають на вулиці. Ну-бо, Віґінсе, знайшли?

— Ні, сер, не знайшли, — відказав один із хлопчаків.

— Так я й думав. Шукайте, доки не знайдете. Ось ваша платня. — Він дав кожному по шилінґу. — А тепер ідіть і наступного разу приходьте з кращими новинами.

Він змахнув рукою, й хлопчаки, мов щури, помчали сходами вниз; за хвилину їхні дзвінкі голоси лунали вже з вулиці.

— З одного такого малого прохача більше користі, ніж з дюжини полісменів, — зауважив Холмс. — Самий уже їхній мундир запечатує людям уста, а ці бешкетники всюди пролізуть і все почують. Кмітливий народ, — їм бракує тільки дисципліни.

— Ви найняли їх для Брикстонської справи? — спитав я.

— Так, мені треба з’ясувати одну подробицю. Тут потрібен лише час. Овва! Зараз ми почуємо щось новеньке про вбивство з помсти. Нас ушановує своїми відвідинами сам Ґреґсон, і кожна риса його виду випромінює задоволення. Так, так, зупинився... Ось він!

Нетерпляче задзеленчав дзвінок; менш ніж за хвилину білявий детектив збіг сходами нагору, перестрибуючи через три сходинки разом, і влетів до нашої вітальні.

— Любий мій друже, — вигукнув він, щосили трусячи покірну Холмсову руку, — привітайте мене! Я розплутав загадку, й тепер усе ясно як Божий день!

Мені здалося, що по виразному обличчю мого приятеля промайнула тінь хвилювання.

— Ви хочете сказати, що натрапили на слід? — спитав він.

вернуться

16

Буало Нікола (1636-1711) — французький поет і критик; Конан Дойль цитує його віршований трактат «Мистецтво поетичне» (1674).