Змінює початок XX століття і особисте життя письменника. На півдні Африки спалахує англо-бурська війна. Конан Дойль іде на фронт — працює хірургом у польовому шпиталі, пише книжку «Війна в Південній Африці, її сутність і події». В цій книжці він ще вірить (як і більшість англійців, до речі) у «цивілізаторську місію» Британії на африканських землях, оспівує хоробрість молодих вояків. І дістає від королівського уряду нагороду — дворянське звання (відтоді письменника офіційно титулують: «сер Артур Конан Дойль», як це заведено в Англії й понині).
Проте минає вісім років — і Африка стає жертвою нового загарбника. Королівська Бельгія «вичавлює соки» зі своєї колонії Конго. «Великого серця людина», Конан Дойль немовби прозріває — викриває всю потворність європейського «цивілізаторства» в новій книжці «Злочин у Конго». До виступу письменника долучаються голоси сучасників — Джозефа Конрада, Марка Твена. Не забарилися й критики — серед них і Джозеф Редьярд Кіплінґ, чия віра в «цивілізаторську місію» Європи вже тривалий час була непохитною.
А тим часом Дойль створює і нові оповідання, повісті, романи. 1903 року друкуються «Пригоди бригадира Жерара» — продовження історій про хвацького вояка-француза, 1908 — історичний роман «Сер Найджел». Того ж 1908 року, після трирічної перерви, на сторінках «Стренд меґезін» знову з’являється Шерлок Холмс — тепер уже в оповіданні «Пригода в «Бузковій хижі», що згодом відкриє збірку нових детективних творів письменника — «Його останній уклін».
До цієї збірки, виданої в розпал Першої світової війни — 1917 року, — увійшли оповідання, написані переважно в 1910-і роки. Вони помітно відрізняються від попередніх історій про Холмса — сюжети цих творів часто складні, химерні. «Креслення Брюса-Партинґтона», «Червоне коло», «Зникнення леді Френсіс Карфакс», «Нога диявола» — в усіх цих пригодах, за словами все того ж доктора Ватсона, Холмс справді «перевершує самого себе».
У 1914-1915 роках «Стренд меґезін» друкує останню з детективних повістей письменника — «Долина жаху», яка немовби переносить читача в минуле. Ще живий найзапекліший із Холмсових ворогів — професор Моріарті, по допомогу до якого звернулися з-за океану. Та й самі його заокеанські «колеги» — банда «Чистіїв» — сіють жах і неспокій в американському робітничому містечку Вермісі... Проте з’являється тут колега і в самого Холмса — спритний американський детектив Мак-Мердо, чия доля найхимернішим чином стинається з Холмсовою. Його біограф, майстер англійської пригодницької прози XX століття Джон Діксон Карр вважав повість «Долину жахів» одним із найкращих творів Дойля.
З 1912 року в творчості Дойля посилюється науково-фантастичний струмінь. Здійснивши на цьому шляху кілька спроб — згадаймо новелу «Незвичайний експеримент у Кайнпляці» або повість «Відкриття Рафлза Гоу», — Дойль створює не менш химерного й водночас симпатичнішого, ніж Холмс, персонажа — дивака-професора Джорджа Едварда Челенджера. Ось професор знаходить на Землі місце, де досі живі динозаври та пітекантропи, — в романі «Загублений світ». Друг, зоолог Рей Ланкастер, підказує Дойлеві цікаві подробиці для роману — то «велетенську змію у шістдесят футів завдовжки», то чудернацького «звіра, схожого на кроля, а завбільшки з бика»... А ось Челенджер рятує людство від невідомої хвороби — в романі «Отруєний пояс», шукає таємниць у надрах Землі — в повісті «Коли Земля скрикнула»... і навіть звертається до загадок спіритизму — в останньому романі «Країна туманів».
Захоплення спіритизмом, що перетворилось тоді на моду в усій Європі, не обминуло й допитливу Дойлеву душу. Він стає членом лондонської організації окультистів з пишномовною назвою «Орден Золотого Світанку» (до речі, в складі цього «ордену» був інший видатний британський письменник — ірландський поет Вільям Батлер Єйтс), дискутує про можливості «бесід із духами» з теоретиками тогочасних «таємних наук», пише навіть «Історію спіритизму»... Ця сторінка життя письменника є непростою. Можливо, звернення до спіритизму було пов’язане з особистим горем — загинули на війні син, зять і два небожі Дойля, помер від запалення легенів брат Інес.
Проте ні втрата близьких людей, ні захоплення сумнівними «теоріями» не ослаблюють творчого натхнення майстра. 1922 року з’являється його нова книжка «Оповідання про піратів та блакитну воду», 1929 року — фантастичний роман «Маракотова безодня». А з 1921 року в свіжих числах того ж таки «Стренд меґезін» знов розслідує лондонські злочини Шерлок Холмс. Тепер уже розповіді доктора Ватсона (а може, й самого Дойля?) про свого славетного друга позначені гумором, веселою дотепною вигадкою, — згадаймо хоча б оповідання «Троє Ґаррідебів», «Вельможний клієнт», «Пригода в садибі Шоскомб»... У 1927 році останні дванадцять оповідань про Холмса (в передмові до яких автор уже відверто закликав читачів «попрощатися» з улюбленим героєм) виходять окремою збіркою «Архів Шерлока Холмса».