І він своєю худою рукою показав на зелено-буру трясовину, що простиралася далі, аж до пологих схилів пагорбів.
15. Згадуючи минуле
Був кінець листопада; дощового, туманного вечора ми з Холмсом сиділи біля розпаленого каміна в нашій вітальні на Бейкер-стрит. Із часу трагедії в Девонширі мій друг закінчив розслід двох важливих справ: у першій з них він викрив полковника Апвуда, причетного до відомого картярського скандалу в клубі «Нонпарель»; у другій — зняв з нещасної мадам Монпенсьє звинувачення у вбивстві пасербиці, молодої мадемуазель Карер, що за півроку, як ви пам’ятаєте, знайшлася живою в Нью-Йорку і вийшла там заміж. Після успішного завершення двох таких важких і поважних справ мій друг був у чудовому гуморі, отож я вирішив випитати в нього подробиці баскервільської таємниці. Я терпляче ждав цієї нагоди, бо знав, що він не любить братися одразу до кількох справ і що його ясний, логічний розум віддасть перевагу нагальній роботі перед спогадами. Сер Генрі й доктор Мортімер саме тоді були в Лондоні; вони готувалися до далекої подорожі, яку лікарі порадили баронетові, щоб він трохи підлікував свої розхитані нерви. Уранці того самого дня вони завітали до нас, тож у мене був добрий привід до цієї розмови.
— З точки зору людини, що звала себе Степлтоном, — мовив Холмс, — події розгорталися як по писаному, але нам вони здавалися неймовірно заплутаними, бо ми нічого не знали про їхні причини й довідалися хіба що про окремі факти. Трохи перегодя я мав дві бесіди з місіс Степлтон і справа з’ясувалася настільки, що тепер, як на мене, в ній не зосталося жодної таємниці. Можете переглянути нотатки про неї в моєму довіднику, під літерою «Б».
— А може, ви переповісте мені ці події з пам’яті?
— Будь ласка, хоч я й не певен, що пригадаю всі подробиці. Зосередженість на чомусь одному витісняє всі інші думки з голови. Адвокат, який знає напам’ять справу, що її він веде, за тиждень-два після суду чистісінько все забуває. Так само й нові справи змушували мене забувати всі попередні, отож мадемуазель Карер своєю особою витіснила з моєї пам’яті Баскервіль-Холл. Завтра, можливо, переді мною постане нова загадка, яка змусить забути чарівну француженку та шахрая Апвуда. Але я все-таки спробую викласти вам усі ці події, а коли щось забуду, ви мені підкажете.
Розслід переконав мене, що фамільний портрет не брехав і що цей чолов’яга справді був Баскервілем. Він виявився сином того самого Роджера Баскервіля, молодшого брата сера Чарльза, що змушений був тікати до Південної Америки і там нібито помер бездітним. Насправді ж він там одружився й мав одного сина, що носив батькове прізвище. Син узяв собі за дружину Беріл Ґарсія, одну з коста-риканських красунь, розтратив велику суму казенних грошей, змінив прізвище на Венделер і втік до Англії, де заснував школу на сході Йоркширу, скориставшись досвідом одного вчителя, з яким познайомився у дорозі. Але цей учитель, якийсь Фрезер, помер від сухот, школа почала занепадати і набула поганої слави. Подружжя Венделерів змінило своє прізвище на Степлтон і разом з рештками своїх коштів, новими намірами та пристрастю голови родини до ентомології переїхало на південь Англії. У Британському музеї я довідався, що Венделера мали за видатного фахівця в галузі ентомології і його ім’ям назвали одного метелика, описаного ним ще в Йоркширі.
Тепер ми підходимо до тієї частини його життя, що виявилася для нас найцікавішою. Цей чоловік, напевно, дізнався, що між ним та багатим маєтком стоять лише дві людини. Коли він виїжджав до Девоншира, наміри його, напевно, були ще не досить чіткими, але лихий задум у нього визрівав — недарма він із самого початку видавав свою дружину за сестру. Думка використати її як принаду з’явилася в нього одразу, хоча він, можливо, ще не уявляв собі, як усе складатиметься в майбутньому. Перед ним була одна мета — заволодіти маєтком; заради цього він не гребував ніякими засобами і ризикував тільки як міг. Насамперед йому треба було оселитись якнайближче до фамільного дому, а потім зав’язати дружбу з сером Чарльзом Баскервілем та його сусідами.