— Але ж, містере Холмсе, злочин було скоєно о третій годині ранку! Як ви дізналися про це сьогодні й прибули сюди водночас зі мною?
— Я передбачав це. Я їхав, щоб запобігти злочинові.
— Тоді у вас, напевно, є відомості, яких ми не знаємо! Всі кажуть, що подружжя було дуже щасливе...
— Я маю лише ті відомості, які дістав від чоловічків у танці, — відказав Холмс. — Про це я розповім вам згодом. На жаль, уже надто пізно, щоб запобігти трагедії... Якщо так, нехай тоді мої знання допоможуть здійснитися правосуддю. Ви бажаєте провадити слідство зі мною разом чи, може, волієте, щоб я працював самостійно?
— Я вважатиму за честь працювати разом з вами, містере Холмсе, — щиро відповів інспектор.
— Якщо так, то я хотів би негайно вислухати свідків і оглянути місце злочину.
Інспектор Мартін мав досить здорового глузду, щоб дозволити моєму другові чинити все на власний розсуд, а сам обмежився тим, що уважно стежив за його діями. Тутешній лікар, літній сивий чоловік, щойно вийшов з кімнати місіс Хілтон К’юбіт і повідомив, що її становище серйозне, але не фатальне; куля зачепила передню частину мозку, й до пам’яті вона прийде, напевно, не скоро. На запитання, чи сама вона вистрелила в себе, чи це зробив хтось інший, він не наважився дати певної відповіді. В усякому разі, кулю було випущено з дуже близької відстані. В кімнаті знайшли лише один револьвер; обидві його цівки були порожні. Містера Хілтона К’юбіта було вбито пострілом у серце. Можна було однаково припустити те, що він убив спочатку її, а потім себе, й те, що злочинцем є саме вона, бо револьвер лежав на підлозі на рівній відстані від обох.
— Ви не чіпали його? — запитав Холмс.
— Ні, ми лише підняли й винесли леді. Ми не могли залишити її пораненою на підлозі.
— Як довго ви були тут, докторе?
— З четвертої години ранку.
— Хто ще тут побував?
— Був констебль.
— Ви нічого тут не пересували?
— Нічого.
— Ви розумно вчинили. Хто вас викликав?
— Сондерс, покоївка.
— Вона перша здійняла тривогу?
— Вона та ще місіс Кінґ, куховарка.
— Де вони тепер?
— Напевно, в кухні.
— Зараз найкраще за все буде вислухати їхню розповідь.
Стародавню залу з високими вікнами, облицьовану дубом, було перетворено на слідчу камеру. Холмс сів у велике старомодне крісло, його очі аж палали на незворушному обличчі. Я прочитував у них рішучість присвятити, якщо треба, все своє життя тому, щоб за людину, яку не вдалося врятувати, убивця врешті був покараний. Хвацький інспектор Мартін, старий сивий сільський лікар, я та ще недоумкуватий сільський полісмен складали решту цього дивного зібрання.
Обидві жінки свідчили надзвичайно розважливо. Їх розбудив звук пострілу, й за хвилину пролунав ще один постріл. Спали вони в суміжних кімнатах, і місіс Кінґ кинулася до Сондерс. Вони разом зійшли сходами. Двері до кабінету було відчинено, на столі горіла свічка. Господар лежав долілиць посеред кімнати. Він був уже мертвий. Біля вікна корчилася його дружина, відкинувши голову до стіни. Рани її були жахливі, половина обличчя — червона від крові. Вона важко дихала, але сказати не могла нічого. Коридор та кімната були повні диму, і тхнуло порохом. Вікно було зачинено зсередини, — обидві жінки запевняли нас у цьому. Вони одразу викликали лікаря й констебля, а потім разом з конюхом та його хлопцем-помічником перенесли поранену господиню до її кімнати. Розстелена постіль свідчила про те, що подружжя збиралося спати. На ній була сукня, на ньому — халат, накинутий поверх нічної сорочки. В кабінеті ніхто нічого не переставляв. Як відомо, між чоловіком та жінкою ніколи не було жодної сварки. Всі мали їх за зразкову подружню пару.
Такі були свідчення служниць. Відповідаючи інспекторові Мартіну, вони запевняли, що всі двері було зачинено зсередини, тож нікому не вдалося б утекти з дому. Відповідаючи Холмсові, вони згадали, що відчули запах пороху відразу, як вибігли зі своїх кімнат на горішньому поверсі.
— Раджу вам звернути якнайпильнішу увагу на цю обставину, — мовив Холмс до свого колеги. — А тепер, як на мене, слід перейти до огляду кімнати, де стався злочин.
Кабінет виявився маленькою кімнатою, три стіни якої було заставлено книжками, а письмовий стіл стояв біля вікна, що виходило в садок. Нашу увагу насамперед привернув труп нещасного сквайра, розпростертий на підлозі посеред кімнати. Безлад у його одежі свідчив, що він поспіхом піднявся з ліжка. Куля пробила йому серце й застрягла в легенях. Смерть була миттєва й безболісна. Слідів пороху ні на його халаті, ні на руках не було. У господині ж, як зауважив сільський лікар, сліди пороху залишилися на обличчі, але руки були чисті.