І сьогодні, у двадцять першому столітті, славнозвісна книга Оксани Іваненко «Тарасові шляхи» про непересічну долю нашого Кобзаря веде його стежками та дорогами наших дітлахів і вестиме — я не сумніваюсь у цьому! — ще не одне покоління дітей України!..
У ДОРОЗІ МОЛОДІЙ І ВІЧНІЙ
Микола Трублаіні
Дуже й дуже важко знайти дітей, у яких був би відсутній потяг до пригод і мандрівок.
Зрозуміло, з багатьох причин діти не можуть безпосередньо мандрувати, де їм мріється, от і приходить на допомогу задовольняти їхню «мандрівну спрагу» та «пригодницький голод» гарна книга, створена талановитим і щирим письменником.
До когорти таких належить і наш видатний дитячий письменник, нині — трохи незаслужено призабутий, Микола Трублаїні.
Вже не одному поколінню відомі книги письменника, який і свою творчість, і власне життя присвятив мандрівкам і пригодам, щедро, щиро, талановито розповівши про них у своїх книгах для дітей, яких захоплює романтика і відвага.
Коли я думаю про життєвий шлях Миколи Петровича Трублаїні, людини славної долі і непересічного таланту, пригадую розповідь Оксани Дмитрівни Іваненко, котра була знайома з письменником. Ось що я чув од неї…
У далекі тридцяті роки минулого століття, тобто двадцятого, серед читачів дитячих бібліотек України проводили чергове анкетування. Було серед запитань анкети і таке: «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?»
І от в одній із анкет хлопчак-п’ятикласник дав промовисту, категорично чітку та однозначну відповідь: «Коли я виросту, я хочу бути… Миколою Трублаїні!!!» Не більше і не менше!..
Та й справді, з ранньої юності і до останніх днів свого багатого пригодами й подіями життя Микола Трублаїні перебував у постійному творчому горінні, у неспинному неспокої. Як влучно висловився про нього друг і однодумець, відомий письменник Олександр Ільченко, «Микола Трублаїні належав до отої казкової породи невми- райлів, що над ними, либонь, не владна і сама вельможна пані смерть…».
Але звернімося до життєвого і творчого шляху письменника, аби краще та глибше зрозуміти суть його книг, які й сьогодні користуються незмінною популярністю серед малих читачів…
Народився Микола Петрович Трублаєвський (таке справжнє прізвище письменника) 25 квітня 1907 року в селі Вільшанці на Вінниччині.
У 1915 році Микола вступає до Немирівської гімназії, але довго в ній учитися не довелося: хлопчак тікає на фронт першої світової війни! Напевне, цим фактом і було яскраво виявлено одну з головних рис його характеру — непосидючість і прагнення до пригод.
Та, на жаль — чи на щастя? — втеча не вдалася: хлопчак зірвався з підніжки вагона, до якого причепився, так би мовити, «зайчиком», пошкодив ногу, а тому й не дістався до фронту.
У сімнадцять років юнак, якого переповнює романтика, починає співпрацювати з вінницькою міською газетою, а вже наступного року його посилають на Всеукраїнські курси журналістики до Харкова, тодішньої столиці України.
Після закінчення курсів починаються для нього нові, найвищі курси, суворі та безжальні, - курси життя. А з ними — мандрівки та мандрівки, про які мріялося з дитинства. Власне починається те життя, яким снив майже щоночі. Та й яке ж юнацьке серце не забажає собі такого ж романтичного, сповненого труднощів, але водночас — і дивовижних пригод, життєвого вибору?!. Тож згадаймо хоча б деякі маршрути, якими подорожував невтомний письменник- мандрівник…
1929 рік, квітень-червень: тропічний рейс легендарного криголама «Літке», на якому в ранзі рядового матроса Микола Трублаїні проплив морями-океанами від Севастополя до Владивостока.
Той самий рік, липень-жовтень: тривала і досить небезпечна подорож на тому ж самому криголамі, але вже рейсом арктичним — від Владивостока до острова Врангеля, та вже не матросом, а кочегаром!..
Наступного, 1930 року, Микола Трублаїні здійснює мандрівку на криголамі «Сибіряков» до далекої, суворої і таємничої Землі Франца-Йосифа.
А 1931 року доля відправляє нашого невсидючого письменника-романтика у подорож до Сибіру, на ріку Ангару, щоб уже наступного року піти у плавання на криголамі «Русанов» Білим морем, а далі — мандрівки до Карелії, на Кольський півострів, стежками Криму та Кавказу…
До речі, про псевдонім письменника. Сталося це у Харкові, на курсах журналістики, і от як це було…
Кароокий, стрункий, у солдатській шинелі, юнак одразу припав до серця своїм однокурсникам. А ще вабила до Миколи друзів його величезна працездатність, гостре відчуття усього нового, чим повнилося життя в ті нелегкі, трагічні й суперечливі часи.
Працювати спроквола Трублаїні не лише не любив, а й за своєю вдачею просто не міг. Надзвичайно дисциплінований та обов’язковий як у роботі, так і в стосунках із людьми, він відзначався несхитною принциповістю, щирістю почуттів і кришталевою чесністю. Розмов, як ото кажуть, «ні про що» молодий журналіст не визнавав. Потрапляючи в коло таких балакунів-пустодзвонів, Микола відразу похмурнів, підводився і йшов геть — не витрачати час на теревені, а працювати!..
Навчаючись на журналістських курсах, Микола Трублаїні водночас встигав працювати кореспондентом у кількох газетах. Йому доводилося багато ходити- їздити, тож повертався додому пізно. Якось його товариш, теж майбутній письменник Терень Масенко жартома порівняв його з популярними тоді за свою майже вроджену невсидючість італійськими журналістами, назвавши юнака «Трублаїні». Це італізоване прізвисько-жарт приліпилося до Трубла- євського і стало для нього на все подальше життя літературним псевдонімом-прізвищем.
Зрозуміло, що багатющі враження від численних мандрівок Микола Трублаїні описав у нарисах, оповіданнях, особливо вичерпно — у циклі оповідань 1934–1935 років, присвячених далекій Півночі. Саме з них він і визначив остаточно головне покликання свого життя — писати для дітей!..
1934 року письменник завершує роботу над пригодницькою повістю «Лахтак», присвяченій темі підкорення Арктики. А вже відразу по виході книги, що набула неабиякої популярності, організовує у Харкові перший у світі клуб юних дослідників Арктики і стає його капітаном.
На початку шкільних канікул, 1 січня 1935 року, вагон з вихованцями клубу, найменований «Криголам на колесах», вирушає до Мурманська на чолі зі своїм капітаном у першу подорож дітей за Полярне коло! А наступного, 1936 року письменник засновує ще й клуб юних дослідників підводних глибин, з вихованцями якого мандрує узбережжям Чорного моря.
Поряд із копіткими заняттями з дітьми Микола Трублаїні не полишає і письменницької праці — основного сенсу власного буття. Вже 1938 року в дитячих часописах починають друкуватися перші сторінки його нової пригодницької повісті «Шхуна «Колумб». І цього ж року письменник починає працювати над романом «Глибинний шлях», який побачив світ уже після його трагічної загибелі…
Коли фашисти напали на його країну, Микола Трублаїні відразу ж почав проситися на фронт. 22 вересня 1941 року його прохання задовольняють, і через два дні він уже був в одній із газет діючої армії.
За завданням редакції 3 жовтня 1941 року Микола Петрович їде на передову. Жорстокий бій, що спалахнув несподівано, застав Трублаїні в окопах. І хоча він як журналіст мав право відійти в тил, але Трублаїні не полишив поле бою, а підмінив пораненого кулеметника.
4 жовтня машина з журналістами потрапила під ворожий вогонь. Од вибуху бомби Микола Петрович Трублаїні був важко поранений і наступного дня, 5 жовтня 1941 року помер у санітарному поїзді…
Поховано улюбленого письменника української дітвори неподалік залізничного насипу поблизу міста Ровеньки на Донбасі.
Але й нині письменник Микола Петрович Трублаїні, завдяки його чесним книгам, кличе юних читачів-романтиків у захоплюючі мандрівки. Так було вчора, так є сьогодні, так неодмінно буде й завтра! Адже дороги цих мандрівок — і молоді, і вічні, бо з його книг до всіх нас промовляє гаряче серце письменника-романтика.