Після цього його муки відновились, бо далі пішли різні сухі розмірковування. Але раптом він пригадав, який скарб має, і витягнув його. Це був великий чорний жук зі страшними щелепами — «щипач», як його називав Том. Він сидів у коробочці з-під пістонів. Найперше жук вчепився йому в палець. Природно, хлопець відсмикнув руку, жук полетів у прохід між лавами і беркицьнувся на спинку, а ушкоджений палець Том засунув до рота. Жук лежав і безпомічно ворушив лапками, не в змозі перекинутись. Том скоса позирав на нього, всім серцем бажаючи його дістати, але жук був надто далеко, тому дотягнутись до нього було неможливо. Інші парафіяни, не відчуваючи жодного бажання слухати проповідь, також заради розваги почали поглядати на жука. Тут до церкви забіг чийсь пудель, ошалілий і розморений від літньої спеки та тиші. Він занудьгував наодинці й прагнув повеселитися. Помітивши жука, пес одразу пожвавішав і почав махати хвостом. Він оглянув здобич, обійшов її, обнюхав здалеку, ще раз обійшов навколо; потім посміливішав, підійшов ближче і обнюхав; тоді ощирив зуби і спробував схопити жука, але промахнувся; спробував ще раз і ще; вподобав це заняття; влігся на живіт так, щоб жук був у нього між передніми лапами і продовжував гру; нарешті втомився бавитися з жуком і перестав бути уважним і зосередженим. Він почав клювати носом, голова його нахилилася, мордою він доторкнувся до жука, і той у нього вчепився. Пудель пронизливо завищав, замотав головою, жук відлетів на два кроки вбік і знову впав на спину. Глядачі поблизу тряслись від сміху, дехто опустив обличчя в хустинки, жінки закрилися віялами, а Том був абсолютно щасливий. Пес мав дурнуватий вигляд, та він, певно, й почувався дурнем, але в душі був сповнений обурення і прагнув помсти. Він підійшов до жука і обережно атакував його знову: почав ходити навколо і кидатися на нього з усіх боків, хапав лапами землю за якийсь дюйм від жука, клацав зубами ще ближче і мотав головою так, що вуха теліпалися. Однак трохи згодом йому знову набридло гратися з жуком; він погнався за мухою, але не знайшов у цьому втіхи; помчав за мурахою, тримаючи носа біля самої долівки, але й це йому незабаром наскучило. Він позіхнув, зітхнув і, зовсім забувши про жука, всівся на нього! Пролунав дикий вереск, сповнений болем, і пудель стрілою помчав проходом; відчайдушно виючи, пес пробіг перед вівтарем, перескочив з одного боку проходу на інший, заметався перед дверима, виючи, пронісся назад і, зовсім очманілий від болю, з блискавичною швидкістю почав носитися по своїй орбіті, наче кудлата комета. Нарешті знетямлений від страждання мученик стрибнув на коліна до господаря; той викинув його за вікно, і жалісне виття поступово стихло десь вдалині.
На цей час усі в церкві сиділи з червоними обличчями, задихаючись від придушеного сміху, а проповідь застигла на мертвій точці. Незабаром вона почалася знову, але йшла зі спотиканням і перебоями, оскільки не було жодної можливості примусити парафіян заглибитися в її суть: навіть сповнені найвищої скорботи слова присутні, сховавшись за спинками лав, зустрічали приглушеними вибухами нечестивого сміху, наче бідолашний проповідник ляпнув щось неймовірно смішне. Для всіх було справжнім полегшенням, коли ці тортури закінчилися і проповідник благословив прихожан.
Том Сойєр ішов додому в найліпшому гуморі, думаючи, що навіть церковна служба інколи буває не такою вже й поганою, якщо хоч трішечки урізноманітнити її. Одна тільки думка засмучувала його: він нічого не мав проти того, щоб пудель побавився з його жуком, та все ж забирати жука з собою цуценя не мало жодного права.
Розділ VI
В понеділок вранці Том прокинувся, почуваючись зовсім нещасним. У понеділок вранці так бувало завжди, адже з понеділка починався новий тиждень мук у школі. Кожного понеділка хлопцеві хотілося, щоб у проміжках взагалі не було неділі, тоді в’язниця і кайдани не здавалися б такими ненависними.
Том лежав і думав. І раптом йому спало на думку, що непогано було б захворіти: тоді можна й не ходити до школи. Він ніби побачив слабеньке світло в кінці тунелю. Том дослідив свій організм, не знайшов ніяких болячок і знову почав прислухатися. Цього разу йому здалося, що в нього є ознаки кольок в шлунку, і він почав сподіватися на них. Однак симптоми ставали дедалі слабшими і зрештою зовсім зникли. Том почав думати далі й незабаром знайшов дещо інше — один верхній зуб у нього хитався. Зрадівши, що йому так пощастило, Том вже зібрався було застогнати для початку, аж раптом зметикував, що коли він прийде до тітки з такою скаргою, вона всього-на-всього висмикне йому зуба, а це дуже боляче. Він вирішив залишити зуб про запас і пошукати ще щось. Досить довго нічого не міг придумати, а тоді згадав, що лікар якось розповідав про одну хворобу, з якою пацієнт на два або й три тижні мусив лишатися в ліжку і міг взагалі залишитися без пальця. Хлопець миттю висунув «хворий» палець з-під простирадла і почав його розглядати. От тільки не знав, які мають бути симптоми хвороби. Та все ж подумав, що спробувати варто, тому почав стогнати з великим натхненням.