Том блукав далеко від тих вулиць, де зазвичай гралися хлопчаки, вишукував безлюдні закапелки, які пасували до його настрою. Пліт на річці здався йому відповідним місцем, і він примостився на самісінькому краєчку, втупився у похмурий саван ріки. Цієї миті він бажав лише одного: потонути швидко і безболісно, щоб не зазнати мук, передбачених природою. Тут хлопець згадав про квітку, витягнув її з кишені — пом’яту і зів’ялу — й це ще більше поглибило його скорбне блаженство. Він почав думати про те, чи пожаліла би вона його, якби знала. Може, заплакала б, захотіла обійняти та втішити. А може, відвернулась би байдуже, як і весь холодний світ. Ця картина так розчулила Тома і довела його муки до такого приємно-розслабленого стану, що він подумки крутив її так і сяк, роздивлявся у різних ракурсах, доки йому не набридло. Нарешті він звівся на ноги, важко зітхнувши, і зник у темряві.
Увечері, близько пів на десяту, він прямував безлюдною вулицею до того будинку, де жила прекрасна незнайомка. Підійшовши до нього, Том постояв якусь хвилинку: жодного звуку не вловило його нашорошене вухо; свічка кидала тьмяний відблиск на штору в вікні другого поверху. Чи ж не там вона незримо присутня? Том переліз через огорожу, обережно прокрався клумбами з квітами і став під вікном; довго і з хвилюванням дивився на нього, задерши голову догори. Потім влігся на землю, простягнувся на весь зріст, склав руки на грудях і притис до них бліду, зів’ялу квіточку. Ось так він і помре — один на білому світі — ані даху над бездомною головою, ані дружньої руки, що стерла б передсмертний піт із його холонучого лоба, ані обличчя, яке із любов’ю та жалістю схилилося б над ним у останні хвилини. Настане радісний ранок, а вона побачить його захололе тіло. Проте чи зронить вона хоча б одну сльозинку над його тілом, чи зітхне хоч раз, думаючи, як рано загинуло молоде життя, підкошене жорстокою рукою в розквіті сил?
Вікно відчинилося, різкий голос прислуги осквернив священну тишу, і цілий потоп ринув на розпростерті останки мученика.
Герой ледве не захлинувся і схопився на ноги, пирхаючи. У повітрі просвистів камінь разом із нерозбірливою лайкою, задзвеніла шибка, розлетівшись у друзки, а тоді маленька невиразна фігурка перескочила через огорожу й розтанула в темряві.
Коли Том, уже роздягнувшись, розглядав при світлі недогарка свій до нитки мокрий одяг, Сід прокинувся. Але якщо зведений брат і мав якесь бажання дорікнути або натякнути, то передумав і змовчав, помітивши по очах Тома, що це небезпечно.
Том влігся в ліжко, не вважаючи за потрібне обтяжувати себе молитвою, і Сід подумки взяв на замітку цей недогляд.
Розділ IV
Сонце зійшло над спокійною землею й осяяло з висоти мирне містечко, немовби благословляючи його. Після сніданку тітонька Поллі зібрала всіх на сімейне богослужіння; воно почалося з молитви, побудованої на солідному фундаменті з біблійних цитат, скріплених ріденьким цементом власних думок; із цієї вершини, як з гори Синай, вона й прорекла сувору главу закону Мойсеєвого.
Після цього Том, як то кажуть, підперезав чересла й заходився зазубрювати рядки з Біблії. Сід ще кілька днів тому вивчив свій урок. Том доклав усіх сил, щоб вивчити напам’ять п’ять віршів, обравши для цього уривки з Нагірної проповіді, бо ніде не знайшов коротших.
Через півгодини в Тома склалося досить туманне уявлення про урок, адже його голова була зайнята чим завгодно, тільки не завданням, а руки безупинно рухалися, розважаючись якоюсь сторонньою справою.
Мері взяла в нього книжку, щоб вислухати урок, і Том почав затинатися, неначе навпомацки пробираючись крізь туман:
— Блаженні… е-е…
— Вбогі…
— Так, вбогі; блаженні вбогі… е-е-е…
— Духом…
— Духом; блаженні вбогі духом, бо їх… бо вони…
— Бо їхнє…
— Бо їхнє… Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні засмучені, бо вони… бо вони будуть…
— У…
— Бо вони… е…
— Уті…
— Бо вони уті… Ну, не пам’ятаю я, що там далі! Блаженні, бо засмучені, бо вони… бо засмучені… А що далі? Їй-богу, не знаю! Ну що ж ти не підкажеш, Мері! Як тобі не соромно мене дражнити!
— Ох, Томе, голова твоя порожня, я тебе зовсім не дражню, навіть не думаю! Просто тобі треба все як слід вивчити з самого початку. Нічого, Томе, вже якось вивчи, а коли вивчиш, я тобі подарую одну дуже хорошу річ. Ну, будь розумником!
— Ну, гаразд! А яку річ, Мері, скажи зараз!