Молоді вчителі «показували себе», проявляючи свою владу коротенькими зауваженнями й доганами та запроваджуючи похвальну дисципліну. І вчительки, і вчителі заклопотано по кілька разів навідувалися до книжкової шафи, що стояла біля кафедри.
Дівчатка теж «показували себе» всякими способами, а хлопчики «показували себе» так старанно, що повітря було сповнене шелестом паперу і мурмотінням голосів.
А над усім цим височіла постать великої людини, котра, сидячи в кріслі, розливала гордовиту суддівську посмішку, так би мовити, гріючись у промінні власної величі, бо суддя теж «показував себе».
Одного лише бракувало містеру Волтерсу для цілковитого блаженства: він прагнув видати комусь біблію в нагороду і похвалитися дивом-дитиною. У декого з учнів було по кілька жовтих квитків, але ніхто не мав їх досить. Даремно директор перепитував найкращих учнів. Він оддав би все на світі, щоб повернути глузд хлопцеві з німецької сім'ї.
І от тієї хвилини, коли його надія вмерла, виходить наперед Том Сойєр і показує цілу купу квитків: дев'ять жовтих, дев'ять червоних та десять синіх і вимагає собі в нагороду біблію.
Неначе грім ударив з ясного неба. Містер Волтерс давно вже махнув рукою на цього хлопця і був певний, що не бачити йому біблії протягом найближчих десяти років. Але не час був розмірковувати. Пред'явлено незаперечні документи, і по них треба платити. Отже, Тома запросили туди, де сидів суддя та інші обранці, і велику новину було проголошено з кафедри. Це була найдивовижніша несподіванка за останнє десятиріччя. Враження вона справила неймовірне. Новий герой піднісся на таку саму височину, як і знаменитий суддя. І тепер уся школа бачила два великі дива замість одного. Всіх хлопців поїдала заздрість. Та найбільше страждали, пізно зрозумівши, ті, що самі допомогли Томові досягти такого великого успіху, продаючи йому квитки за. ті багатства, які він зібрав під час фарбування паркану. І вони зневажали себе за те, що стали жертвами низьких хитрощів цього лукавого змія.
Нагороду було вручено Томові з найзворушливішою промовою, яку тільки зміг видушити з себе директор за таких обставин, але в його виступі не було справжнього натхнення. Щось підказувало бідоласі, що тут криється таємниця, якої, може, краще і не виявляти. Неймовірно, щоб оцей хлопець зберіг у коморах своєї пам'яті дві тисячі снопів біблійної мудрості. Безперечно, коли у нього не вистачало розуму і на десяток віршів. Еммі Лоренс була горда, щаслива і намагалася, щоб Том помітив її радість, але він не дивився на неї. Вона здивувалася. Потім трошечки схвилювалася. Далі в неї з'явилась і зникла легенька підозра. Знову з'явилась підозра. Дівчинка почала придивлятися до Тома. Один його швидкий погляд розкрив їй очі на все — і серце її розбилося; вона ревнувала й гнівалася, плакала і ненавиділа всіх, а найбільше Тома.
Тома познайомили з суддею. Але язик у хлопця ніби заціпило, серце у нього стрибало — частково від страху перед грізною величчю цієї людини, а головне тому, що це був її батько. Том ладен був упасти перед ним навколішки і молитися йому, коли б тут було темно. Суддя поклав руку Томові на голову, назвав його гарним хлопцем і спитав, як його звуть. Хлопець запнувся, роззявив рота і видушив з себе:
— Том.
— Та ні, не Том, а…
— Томас…
— Оце так. Я знав, що ти додаси щось. Добре, добре! А все ж у тебе, звичайно, є прізвище, ти ж мені скажеш його, адже так?
— Скажи джентльменові своє прізвище, Томас! — втрутився Волтерс. — І не забувай додавати: «сер». Треба стежити за своїми манерами.
— Томас Сойєр, сер.
— Оце так. Хороший хлопець, розумний хлопчина. Молодець. Дві тисячі віршів — це багато, дуже, дуже багато! І ти ніколи не шкодуватимеш праці, витраченої на те, щоб вивчити їх. Знання важливіше за все на світі. Знання робить людей великими і добрими. І ти сам будеш колись великою людиною, доброю людиною, Томасе. І тоді ти оглянешся назад і скажеш: «Це все завдяки чудовій недільній школі, яку я відвідував у дитинстві; це все завдяки моїм любим учителям, які навчили мене працювати; це все завдяки доброму директорові, який підбадьорював мене і стежив за мною і дав мені чудову біблію в гарній, елегантній оправі, щоб у мене була власна біблія і щоб вона завжди була при мені; це все завдяки правильному вихованню!» Ось що ти скажеш, Томасе. І ні за які гроші ти не віддаси ці дві тисячі речень, ні за які гроші! А тепер, чи не скажеш ти мені і цій пані дещо з вивченого тобою. Я знаю, ти не відмовишся, бо ми пишаємося дітьми, які люблять учитися. Ти, безперечно, знаєш імена всіх дванадцяти апостолів? Ще б пак! Чи не скажеш ти нам, як звали двох перших?