Усі в церкві сиділи червоні, засапані, ледве стримуючись щоб не розреготатися. Навіть проповідь довелось перервати. І хоч проповідник відновив свою промову, але тепер. він уже шкутильгав і запинався. Нічого було й думати про її моральний вплив: навіть найсуворіші фрази парафіяни зустрічали приглушеними вибухами нечестивого реготу, неначе проповідник сказав щось неймовірно смішне.
Всі зітхнули полегшено, коли ці тортури закінчилися, і проповідник благословив свою паству.
Том Сойєр повертався додому веселий, вирішивши, що можна знайти задоволення й у молитві, коли тільки внести в неї деяку різноманітність. Одне лише псувало йому настрій: він нічого не мав проти того, що пес погрався з його жуком, але навіщо було забирати жука з собою? Це вже нечесно.
Розділ шостий
ТОМ ЗНАЙОМИТЬСЯ З БЕККІ
В понеділок уранці Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним у понеділок, бо з цього дня починався тиждень нових страждань у школі. Він навіть шкодував, що вчора було свято, бо після волі повертатись у рабство ще важче.
Том лежав і думав. Раптом йому спало на думку, що добре було б захворіти, тоді він залишиться вдома і не піде до школи. Це був деякий вихід. А справді, чи не можна захворіти? Він уважно оглянув себе. Ніде нічого не боліло. Обмацав себе ще раз.
Цього разу йому здалося, що в нього починається легенький біль у животі, і він зрадів, сподіваючись, що біль збільшиться. Але, навпаки, живіт незабаром зовсім перестав боліти. Том знову почав міркувати. І раптом виявив, що у нього хитається зуб. Це було до речі. Він уже збирався застогнати, але вчасно збагнув, що коли скаже про зуб, то тітка просто вирве йому зуба, — а це дуже боляче. Тому він надумав залишити зуб про запас і пошукати чогось іншого. Деякий час Том нічого не міг винайти; потім пригадав, як лікар розповідав про якусь хворобу, що уклала пацієнта в ліжко на три тижні й загрожувала йому втратою пальця. Хлопець похапцем вийняв ногу з-під ковдри і почав досліджувати хворий палець. Але він не знав, які ознаки цієї хвороби. Принаймні спробувати можна. Він заходився стогнати з великим натхненням.
Сід не прокидався.
Том застогнав голосніше, і йому здалося, що палець у нього справді болить.
Сід не відгукувався.
Том навіть задихався від зусиль. Він перепочив трохи, набрав повітря в легені, а потім видихнув цілий ряд чудових болісних зойків. Сід так само хропів.
Том розгнівався. Він вигукнув: «Сіде! Сіде!» і потрусив брата за плече. Це дало деякі наслідки, і Том знову застогнав. Сід позіхнув, потягнувся, підвівся на лікті, засопів і витріщився на Тома. А той собі стогнав. Сід гукнув:
— Томе, чуєш, Томе!
Ніякої відповіді.
— Чуєш, Томе? Томе! Що сталося, Томе?
І Сід схопився за брата, тривожно дивлячись йому в лице. Том простогнав:
— Ой, не треба, Сіде! Не чіпай мене!
— Та що ж сталося, Томе? Я піду покличу тітоньку.
— Ні, не треба. Це минеться, мабуть. Не клич нікого.
— Але треба покликати. Та не стогни ж так, Томе, це жахливо! Давно це з тобою?
— Кілька годин. Ох! Ой, не смикай мене так, Сіде! Ти мене вб'єш.
— Томе, чого ти мене раніш не збудив? Ой, Томе, не треба. В мене мороз по шкірі йде, коли ти кричиш. Томе, що сталося?
— Я все тобі прощаю, Сіде!.. (Стогін). Все, що ти мені зробив. Коли мене не буде серед живих…
— Ой, Томе, невже ти вмираєш? Не треба, Томе. О, не треба. Може…
— Я прощаю всім, Сіде. (Стогін). Так їм і скажи, Сіде. Мою раму од віконця і моє однооке кошеня віддай тій дівчині, що недавно приїхала до містечка, і скажи їй…
Але Сід уже схопив одяг і вибіг за двері. Том тепер справді страждав, — так чудово працювала його фантазія, і зойки його лунали цілком природно.
Сід мчав сходами вниз і кричав:
— Ой, тітко Поллі, йдіть швидше! Наш Том умирає!
— Умирає?
— Так! Так! Чому ж ви не йдете? Ідіть мерщій!
— Дурниці! Не вірю!