Тітка Поллі не повірила.
Вона пішла подивитися. Вона була б задоволена, коли б двадцять відсотків того, що говорив Том, було правдою. Коли ж вона побачила, що весь паркан вибілений, і не просто вибілений, а вкритий кількома густими шарами вапна, та навіть іще біла смужка проведена по землі вздовж паркану, її здивовання було безмежне.
— Ну, знаєш, ніколи б я не подумала… Тепер бачу, що ти таки можеш працювати, коли захочеш, Томе. — Схаменувшись, вона пом'якшила комплімент і додала: — Але дуже рідко тобі цього хочеться. Ну, гаразд, іди гуляй. Але сподіваюся, що ти повернешся додому вчасно. Бо я тобі…
Вона була настільки вражена великим подвигом Тома, що повела його до комори, вибрала найкраще яблуко і дала йому, виголосивши невелику лекцію про те, що після старанної роботи яблуко буде ще смачнішим. І поки вона закінчила свою промову барвистим висловом із біблії, Том нишком поцупив пряника.
Він вискочив надвір і побачив Сіда, що підіймався вгору сходами. Сходи були зовні будинку і вели до задніх кімнат горішнього поверху. Напохваті у Тома трапилися дуже зручні грудки землі, і в одну мить повітря аж загуло від них. Вони падали на Сіда, як град. І поки тітка Поллі зібралася з думками і поспішила на допомогу, шість чи сім грудок уже влучили в ціль, а Том переліз через паркан і зник. Була, звісна річ, у дворі й хвіртка, але у Тома ніколи не було часу добігти до неї. Душа його тепер була спокійна, бо він поквитався з Сідом за те, що той завдав йому клопоту, вказавши тітці Поллі на чорні нитки.
Том обійшов вулицю і гайнув у брудний провулок, який проходив за тітчиною короварнею. Він був у цілковитій безпеці. Тут уже йому не треба було боятися, що його спіймають і покарають. Він попростував до міського майдану, де, за попередньою угодою, вже зійшлися для битви дві армії. Однією з них командував Том, а другою — його найближчий приятель Джо Гарпер. Обидва великі полководці не поганили собі рук, б'ючись особисто, — то більше личило дрібноті, — а сиділи разом на пагорку і керували воєнними операціями, віддаючи накази через ад'ютантів. Після довгого й важкого бою армія Тома здобула перемогу.
Потім обидва війська підрахували вбитих, обмінялися полоненими та призначили день наступного бою. Після цього армії вишикувались і церемоніальним маршем пішли геть, а Том подався додому сам.
Проходячи повз будинок, де жив Джеф Течер, він побачив у садку незнайому дівчинку — чарівне створіння з голубими очима, золотавим волоссям, заплетеним у дві довгі коси, в білому літньому платтячку й мереживних панталончиках. Щойно увінчаний славою герой був переможений без жодного пострілу. Еммі Лоренс відразу зникла з його серця, не залишивши там навіть сліду. Він гадав, що палко любить її, а тепер побачив, що то було тільки мимовільне захоплення. Кілька місяців боровся він за Еммі, вона лише тиждень тому сказала, що любить його. Протягом цих семи коротких днів він вважав себе найщасливішим хлопцем у цілому світі. І ось за якусь хвилину вона залишила його серце, наче випадкова гостя.
Том потайки милувався своїм новим ангелом, поки не помітив, що вона теж побачила його. Тоді він удав, ніби не помічає дівчинки, і почав, як це властиво хлопцям, кривлятись на всі лади, щоб сподобатись їй і викликати її захоплення. Деякий час він виробляв усякі безглузді штуки і посеред якоїсь карколомної гімнастичної вправи він глянув у той бік і побачив, що дівчинка, не дивлячись на нього, простує додому. Том підійшов ближче і засмучений сперся на паркан, йому так хотілося, щоб дівчинка побула в садку ще трохи. Вона, справді, зупинилась була на ґанку, але потім підійшла до дверей. Том важко зітхнув, коли вона ступила на поріг. Але раптом його лице осяяла радість: перш ніж зникнути за дверима, дівчинка обернулась і кинула через паркан квітку.
Том підбіг, зупинився за два кроки від квітки, прикрив долонею очі і почав пильно вдивлятися в далекий кінець вулиці, ніби там з'явилося щось цікаве. Потім підняв з землі соломинку і поставив її собі на носа, намагаючись, щоб вона зберегла рівновагу; для цього закинув голову назад. Балансуючи, він дедалі ближче підходив до квітки. Нарешті наступив на неї босою ногою, захопив її гнучкими пальцями, пострибав на одній нозі геть і зник за рогом із своїм скарбом. Але стрибав він так недовго, поки розстебнув куртку і сховав квітку на грудях, ближче до серця, а, може, й до шлунка, бо Том був не дуже великим знавцем анатомії і мало розбирався в таких тонкощах.
Тоді він повернувся і вже до самого вечора не відходив од паркану, витіваючи усякі штуки. Але дівчинка більше не з'являлася, хоч Том утішав себе надією, що вона дивиться десь у вікно і бачить, як він старається для неї. Нарешті він неохоче пішов додому. Бідна його голова була сповнена фантастичних мрій.