Серце Мухи рвалося з жалю, коли він це говорив. Але що поробиш — у розбійників закони суворі. Інакше би їх давно всіх поперевішали.
Обережно-обережно ліз по грабові Пинтя. Коли був під самим вершком, витяг з-за пазухи два патички та й став ними помаленьку робити дірку в гнізді. Як зробив, розтяг її пальцями і яйце саме скотилося йому до руки.
Пинтя перестав дихати і аж заплющив очі від хвилювання.
Помітила ворона крадіжку чи ні?
Промайнуло кілька секунд.
Ніби все спокійно.
Хлопчина поклав яйце до пазухи і поволі, стараючись не сильно притискатися черевом до стовбура, сповз на землю.
— Є! — першим вигукнув старий Муха, підкидуючи свого капелюха вгору, чим не на жарт перелякав здивовану ворону. Він обіймав і цілував Пинтю, викрикуючи:
— Буде з тебе, синку, славний опришок! Ого-го-го!
Люципер теж скакав біля них, весело гавкаючи на весь ліс. Та найбільше тішився сам Пинтя. Адже це було його перше випробування в житті. І він його таки здолав. А коли стемніло і біля ватри парувала святкова вечеря із зайця, розпочалася урочиста церемонія посвячення у розбійники. Муха зі старих запасів убрав Пинтю в чорну розбійничу сорочку, дав широкого череса[25], зеленого капелюха з півнячим пір’ям, оздоблену бартку та пістоля.
— А тепер, синку, присягни мені, славному опришкові Андрієві Мусі, на сій зброї, що будеш шанувати розбійничий звичай і ніколи не зрадиш товариства, хоч би на муках чи під загрозою смерті!
— Присягаю! — мовив Пинтя, стоячи на одному коліні і цілуючи пістоля. — Інакше хай мене посягне заслужена кара від рук побратимів!
Після того вони міцно обійнялися, поцілувалися і заспівали старої пияцької (себто вояцької) пісні.
Люципер теж підвивав як міг, хоча його ніхто в розбійники й не приймав.
І навіть Маня за компанію кілька разів голосно мекнула.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Нащо тобі, пане-брате, торбину двигати[26]?
Ліпше тобі, пане-брате, людей розбивати!
Перед відходом Муха повів Пинтю до Чортового зуба. Це була скеля, що нависала над урвищем, у яке легко можна було зірватися і зламати шию.
— Недарма її прозвали Чортовою, — присвиснув хлопчина. Муха прив’язав себе мотузкою до одинокого дерева на кручі й потиху став з неї спускатися, відштовхуючись від скелі ногами.
— Вуйку, що ви робите? — гукнув йому Пинтя, схилившись над прірвою. Муха вже бовтався на мотузці десь посередині скелі, а внизу під ним дзюркотів гірський струмочок.
— Бери другу мотузку, обв’язуйся і спускайся за мною! — долинув знизу опришків голос.
Повагавшись, Пинтя так і зробив. Але розбійника під кручею вже не було.
— Вуйку, де ви?! — загукав спантеличений Пинтя, обережно спускаючись по мотузці й пильно вдивляючись у гостре каміння, поміж яким біг гірський потічок.
Люципер з цікавістю спостерігав за цими альпіністськими вправами, прилігши на теплу від сонця скелю і звісивши донизу голову.
— Чого галасуєш? Я тут! — почувся зовсім поруч голос старого.
І справді, на цій висоті під скелею був невеличкий виступ і починався ледь помітний вхід до печери. Побачити його знизу або згори було неможливо.
Розбійник схопив Пинтьову мотузку і притягнув до себе.
— Ого! — задивився, хитаючись, легінь собі під ноги. — Якщо звідси гепнутися, то костей не позбираєш!
— Ходімо! — наказав Муха, розпалюючи смолоскип, який стояв при вході в печеру. -
Зараз, синку, ти побачиш те, за що люди ладні продати душу самому дияволові!
Печера виявилася доволі довгою, хоча й не широкою. Певно, тому розбійники тут не жили. До головного склепу з різних боків вело кілька входів.
— Ось тут, синку, і ховається наша опришківська слава!
А смолоскип кидав тьмяні відблиски на бороду Андрія Мухи та його козячу шапку. Так що часом Пинті здавалося, що це не приязний та балакучий дідусь, а таємничий і незнайомий печерний дух.
Стариган підійшов до великої кованої скрині й почав шукати щось на своїй шиї. Далі зняв хрестика на шнурочку і запхав його до замка. Кілька разів ним прокрутив; і всередині щось клацнуло. Хрестик виявився добре замаскованим ключем.
— Хитро придумано! — пошкрябав потилицю Пинтя.
Муха підняв віко скрині, і печера заграла дивовижним світлом, яке відбивалося від золотих та срібних монет.
— Ого! — голосно здивувався такому багатству хлопчина.
— А ти думав, що розбійники тільки те й роблять, що лежать горічерева та штани протирають? — опришок узяв жменю монет і почав насипати у мішечок, який завбачливо приніс із собою.
— А хто се мої скарби тривожить? — раптом пролунав невідомо звідки гугнявий голос. — Кому вже білий світ не милий?
Пинтя відразу схопився за пістолі, а Муха й далі незворушно наповнював торбинку грошима.
— А ти мене вже й не пізнаєш, холера би тебе вхопила? — кинув він невдоволено у чорну глибину печери, яка невідомо де закінчувалася. — Як ся маєш, бісове поріддя?
— Та не може сього бути! Невже се ти — Андрій Муха власною персоною? Ну в тебе і вигляд, старий! — загудів незнайомий голос. — А я думав, що ти вже давно ноги простягнув та й у пеклі смажишся!
— Ага, дочекаєшся! Я ще хочу з молодицею пожартувати! Мені поспішати нікуди, — заусміхався дідусь.
— Тому й вирішив мої комори спустошити?
— Ти ж знаєш нашу угоду: сі скарби стануть твоїми, коли відійде останній опришок.
— Хо-хо, та се вже станеться незабаром! — продовжував неприємний голос. — Як бачу, славний розбійник Андрій Муха прийшов, аби передати їх мені навічно. Чи не так? Зійшло на пси розбійниче ремесло!
— Не спіши, лисий дідьку, поперед батька в пекло! — опришок уже наповнив по краї мішечок і зав’язав його шкіряним паском. — Бачиш сього славного легеня? — ударив він по
плечу Пинтю. — Він тепер опікуватиметься розбійничими скарбами.
— А се ще що за один? — Григору здалося, що він бачить у темряві дві червоні цятки, які, напевно, були очицями невідомого.
— Ну то виходь, познайомлю, — добродушно запропонував дідок.
Та з темряви ніхто не вийшов.
— Невже настрашився, щезнику[27]? — засміявся Муха. — Щось ти сильно лякливий став. Так і наші скарби не вбережеш!
— Я собі міркую, чи ти мене не дуриш? Бо сей парубійко на розбійника зовсім не виглядає. Та й молодий він ще, аби пістолі носити.
— Се, ніхтолице, вчора приведений до розбійничої присяги славний опришок Пинтя, який самому Шикарошу тумаків надавав. Так що тепер він розбійничими скарбами відатиме.
— Побачимо ще, який з нього розбійник буде! — сердився голос. — Пам’ятай нашу угоду: розбійником лиш той називається, який розбоєм промишляє. Спочатку подивимося, як він себе покаже!
Тим часом Муха зайшов до бокової печери, де зберігався різний одяг. Якого вбрання тут тільки не було!
— Вуйку, а нащо ватазі стільки одягу? — насмілився запитати Пинтя, коли таємничий голос замовк. Він здивовано перебирав солдатську форму, чернече одіння, навіть жіночі шати.
— А се, синку, для роботи. Інколи розбійник мусить видавати себе за іншого, аби здійснити свої хитромудрі плани.
Муха відібрав собі просту домоткану сорочку та білі полотняні широкі штани.
Тепер він був звичайним сільським дідусем — у постолах та потертому капелюсі.
Свою кумедну козячу шапку він одягнув Пинті.
— Ось тепер ти вояк хоч куди! Хе-хе! — засміявся дрібно старий. — Ну, полізли на Божий світ, синку?
— А що в іншому склепі? — запитав Пинтя про другий боковий вхід.
— Зараз глянемо! — освітив дорогу Муха, високо піднявши смолоскипа.
У сусідній коморі зберігалася зброя. Чого тут тільки не було! Чудернацькі шаблі та палаші[28], довгі криві ножі, пістолі та рушниці різних армій, діжка з порохом та торбинки зі свинцевими кулями.
28
Палаш — холодна зброя з довгим прямим і широким двосічним клинком на кінці, яка нагадує шаблю