Командир бригади висловив дівчині подяку і обіцяв дати автомобіль, який одвезе її на дачу.
Коли він подав на прощання руку, Гандзя, зашарівшись, підвела голову і сказала:
— Я хочу дати вам пропозицію… але це мусить бути таємниця… звичайно, коли ви ту пропозицію приймете.
— Яка пропозиція?
— Я можу сказати тільки вам і товаришу Кучерявому. Командир знизав плечима. Він поспішав.
— Ти скажи ту таємницю Кучерявому, а потім він розповість мені.
Командир бригади і начальник штабу схилились над картою місцевості, куди мусили вилетіти їхні бомбардувальники.
Через десять хвилин Кучерявий з'явився до командира бригади. Йому і начальникові штабу він розповів про таємничу пропозицію Гандзі.
Командир слухав з цікавістю.
— Це надзвичайно! Невже вона сама вигадала?
— Якщо вдасться, ми лише виграємо, — підтримав командира начальник штабу.
Машиною одного з посередників дівчину відвезли додому.
— Тільки нікому не розказуй про свою пропозицію, — сказав їй на прощання командир.
НАСТУП «СИНІХ»
Другого дня «сині» далеко відтиснули «червоних». Ледве чутно долітав гуркіт гармат. «Червоні» продовжували відступати з боєм.
На дачі не вщухала війна між юними розвідниками.
На вимогу Янка Гандзя склала з себе обов'язки посередника.
— Вона допомагала «червоним», а посередник мусить працювати, як людина безстороння, — сказав Янко.
Гарик не заперечував. Обрали іншого посередника, а Гандзя приєдналась до пластунів.
Ранком, після сніданку, юні розвідники обох загонів довго сиділи на паркані, спостерігаючи, як шляхом проїздили вантажні автомобілі з червоноармійцями;: і гуркотом котились важкі танки; трактори тягли гармати; швидко скакали кіннотники.
Коли рух зменшився, діти знов побігли в лісок, де їх загони по черзі ховались і розшукували один одного.
По обіді біля дачі зупинились кілька автомобілів. З них вийшли командири армії «синіх». В суміжному з дачею будинку розташувався якийсь штаб. Янко незабаром завів розмову з одним командиром і розповів йому про гру дітей у розвідників. Командир попросив покликати до нього всіх дітей. Свистуни в одну мить обступили командира. Пластунів не було. На той час Гарик із своїм загоном десь зник у саду за домом. Лише один пластун, розпластавшись за колодою, що лежала біля будинку, чув дуже неясно окремі слова з розмови.
Прощаючись, командир сказав:
— Ми наступаємо. Але «червоні» мають… вони можуть зробити… в тилу… значить… скинуть… І танки… бути готовим… враз знищити… Я доручаю вам… коли… зараз же…
— Бувайте здорові, діти! — гукнув він голосніше, сів у машину і поїхав.
Пластун, що підслухав ту розмову, побіг до свого командира.
Гарматні постріли стали ледве чутними. «Сині» наступали.
ВНОЧІ НА ВЕРАНДІ
Надвечір загін Янка відмовився від заклику Гарика йти в нічний похід. Гарикові розвідники помітили, як їхні противники про щось таємниче перешіптувалися. Помітили також, що свистуни зайняли пости на ближчих горбках і сиділи там, наче чогось вижидаючи. Лише коди стемніло і на дачі продзеленчав дзвінок на вечерю, вони повернулись, крім одного, який прийшов уже після вечері.
Гарик і Гандзя ніяк не могли розгадати таємниці Янка і його товаришів.
Настав час лягати спати. Ліжка Гарика і Янка стояли на веранді, що виходила в сад. В будинку вже погасили світло, коли хлопці задрімали. На відміну від попередніх вечорів, командири обох загонів цього вечора майже не розмовляли. Янко замислено мовчав і нехотя відповідав на запитання Гарика.
Сад потонув у темряві. Місяця не було. Лише зорі жевріли в небі далекими вогниками. На річці кумкали жаби, порушуючи своїм концертом тишу.
Заплющивши очі, Гарик одразу почав засипати. Через хвилину він уже спав.
Жаби продовжували свій концерт. Десь далеко-далеко загавкала собака. З саду вилетів кажан і безшумно сковзнув повз веранду.
Ураз Гарик прокинувся. Йому здавалося, ніби щось гупнуло поблизу веранди. Хлопчик розплющив очі й прислухався. Спершись на лікоть, підняв голову і глянув на ліжко свого сусіди. Той непорушно лежав, сховавшись з головою під ковдрою.
Гарикові здалося, що він чує чиїсь кроки поблизу. Він простягнув руку, щоб збудити Янка. Робив він це якомога тихіше, щоб, прокинувшись, Янко не зробив різкого руху або голосно не гукнув. Поклав долоню на те місце, де мусила бути Янкова спина. Але ковдра під рукою зсунулась. Він посунув руку далі і… широко розплющив очі. На ліжку нікого не було.