Вони жили тоді у Леверкузені, в розкішній віллі на околиці міста. У підвалі тулилася сім’я двірника. Гольтові було чотири чи п’ять років. І ось одного разу він утік з-під пильного нагляду няньки і почав гратися з дочкою двірника — своєю ровесницею. Дівчинка повела його до себе в підвал. Він, безмежно щасливий, сидів у напівтемній кухні за столом і разом з усією сім’єю грав у «чорного Петера». Тут його і знайшла розлючена нянька. Відразу ж повела нагору, викупала і одягла чисту білизну. Можливо, цей епізод і не зберігся б у його пам’яті, якби потім увечері він не почув, як занепокоєна мати, звертаючись до батька, сказала: «Звідки у нього… така прихильність до простолюду?»
Ця згадка збудила в Гольтові бажання кинути виклик усьому світові.
— А що, коли я введу тебе в своє товариство? І вже сьогодні, не зволікаючи… Познайомлю з своїми друзями… Нехай тільки хто посміє сказати хоч слово! Ми з Гільбертом дамо йому такого прочухана, що й своїх не впізнає! І хто б він не був!
На обличчі дівчини промайнула посмішка.
— Хто б він не був, кажеш?.. А ти знаєш Мейснера?
Мейснер також недавно вчився в гімназії. Але його клас випустили достроково в зв’язку з призовом. Та Мейснера, близького приятеля банфюрера, не взяли в армію, а призначили на керівну посаду у міській організації гітлерюгенду. Всі його однолітки давно вже були на фронті, а він, дев’ятнадцятирічний лобуряка, записався добровільно в СС і тепер очолює патрульну службу гітлерюгенду.
— Він за кілька тижнів їде служити у війська СС, — відповів Гольт, дивуючись такій зміні її думок.
Марія, примруживши очі, пильно дивилась на Гольта.
— А… Рут Вагнер пам’ятаєш? — знову запитала вона.
Гольт пригадав, що ходили якісь чутки про цю дівчину: подейкували, ніби вона загинула від нещасного випадку.
— А що з нею сталося?
Марія говорила тихо, ледь схиливши набік голову і все ще не зводячи з Гольта погляду своїх чорних очей.
— Вона працювала продавщицею. Мейснер волочився за нею. А вона, дурепа, закохалась у нього і пішла на все. Але ж ясно, що такий тип не міг мати щодо неї серйозного наміру. Він усе водив її за носа і говорив, що до певного часу їхні взаємини повинні залишатись таємницею. Потім раптом вирішив покинути, а дівчина була вже при надії. «Кінець, і все, — сказав він. Грошей дав їй на аборт і ще пригрозив: — Якщо кому скажеш, що це від мене, тоді бережись!» Рут у розпачі прибігла до мене. І того ж дня ввечері сіла у швидкий поїзд. А на другий день до мене приходив її батько, питав, чи не знаю, чому вона поїхала. Я, звичайно, нічого не сказала. А потім Рут знайшли. Вона вистрибнула на повнім ходу під зустрічний поїзд. Запевняли, що це нещасний випадок. Потім батько одержав листа, якого Рут написала з дороги. Старий побіг до банфюрера і зчинив скандал. Його заарештували. А переляканий Мейснер подався до Кречмара, начальника СД. Батько Рут так і не повернувся додому, і ніхто не знає, де він тепер.
Гольт мовчки дивився кудись перед собою.
Марія схилилась до нього і прошепотіла у саме вухо:
— Ось бачиш? Тому я й не вірю таким, як ти. — Вона скочила на ноги. — Але ти не ображайся. Я все одно скоро поїду звідси.
Гольт раптом помітив, що залишився на самоті. Йому не хотілось вірити жодному її слову. Та все ж він вірив. Його опанували одночасно жах і сум. Ці почуття враз переросли в шалену лють, у ненависть до Мейснера. Гольт ще довго лежав у траві і думав. Нарешті він вирішив поговорити з Вольцовом.
— Я повинен тобі щось розповісти, — сказав Гольт, коли Вольцов відчинив йому двері. Раптом він насторожився. Крізь стіни долинали якісь дивні протяжні звуки, схожі на завивання собаки.
— Моя мати, — пояснив Вольцов. — Вже два роки продовжується та ж сама комедія, відтоді як батька послали на Східний фронт… А ще називається дружина офіцера! Вже й у божевільні побувала, але й там її не відучили вити. — Він запропонував Гольтові сигарету. — Не прислухайся, скоро звикнеш. Ну, розповідай!
— Ти знаєш Рут Вагнер?
— Гм, — промимрив Вольцов. — Здається, якась туманна історія. — Вона, між іншим, його мало цікавила.
Гольт розповів Вольцову все, що знав, а потім запитав:
— Як ти гадаєш, це правда?
— А чому б і ні? В минулому році був подібний випадок. Кількох хлопців з гітлерюгенду забирали в армію. Вони влаштували прощальну вечірку. А коли всі повпивалися, заманили з вулиці якусь дівчину, роздягли її догола, а потім… по черзі… сам розумієш. Вони це назвали «екваторіальним хрещенням», бо йшли добровольцями у військово-морський флот. Оригінально, правда? А дівчині тільки-но минуло п’ятнадцять років. Батько хотів зчинити скандал, але банфюрер узяв своїх молодчиків під захист. Батькові сказали, що коли він не втихомириться — то знімуть з нього броню. А той горе-вояка так боявся фронту, що відразу ніби в рот води набрав. І справу зам’яли. Отож, думаю, що історія з Мейснером теж правда.