Вольцов невдоволено засопів.
— Їй уже нічого не допоможе. Найкраще було б, якби вони зразу залишили її там.
Генерал промимрив щось собі під ніс. Він був одного росту з небожем, мав такий самий орлиний ніс і такі ж сірі очі, що дивилися з-під густих брів. Тепер він стояв у повній формі посеред кімнати і стискував долонями скроні.
— Клятий коньяк! Кляте пияцтво! — Раптом генерал задумливо подивився на небожа і запитав: — Ти чимось заклопотаний?
— Та неприємності в гімназії. Мабуть, залишусь на другий рік.
— Дурень чи ледар? — поцікавився генерал.
— Лінуюсь, звичайно… — відповів Вольцов. — Але нас уже в цьому році візьмуть у армію… Спочатку в зенітну артилерію.
Генерал засміявся, взяв пляшку і наповнив чарки.
— Будьмо! — сказав він. — Не турбуйся.
Десь знову грюкнули двері, і жалібне ридання фрау Вольцов заглушило слова генерала. Вольцов налив червоного вина…
Гольт повертався додому приголомшений і схвильований. Небо заволікали хмари. Коли зовсім стемніло, за горами замиготіли спалахи зірниці. Увійшовши у свою кімнату, Гольт ще довго стояв біля вікна. Він думав про ту мить — в кабіні на пляжі.
Другого дня Вольцов знову не з’явився на уроки. Маас оголосив наказ: «Всі класи з III по VI включно мобілізовано на три тижні в село для збирання врожаю. Від’їзд двадцять першого липня. Підписи: Кнопф — банфюрер, Мітш — директор».
— Уже на четвертий день канікул, — невдоволено буркнув Г омулка.
Після уроків Гольт подався до Вольцова. Вілла була на замку. Розчарований Гольт рушив додому. З вікна будинку, де жили Візе, виглянув Петер, блідий, як завжди, і закликав його в кімнату. У просторій світлій вітальні стояв рояль. Петер Візе говорив тихо і задумливо. Потім він сів до рояля і почав грати.
Гра Візе завжди викликала у Гольта меланхолійний настрій.
— Щоб розуміти музику, треба розбиратись у композиції,— пояснив Візе. — Тоді ніби розкривається структура музичної форми. Не знаючи основ композиції, не можна по-справжньому розуміти музику. — Він програв декілька тактів. — Ось тобі класичний приклад. Бетховен, соната номер один, опус два. Головна партія: чотири вступи і такти… Тепер чотири заключні. Граю ще раз. Третій і четвертий такт — це повторення першого і другого в домінанті.— Він програв їх. — Сьомий і восьмий такт… Каденція, півфінал… Цим закінчується головна партія… — Візе пояснював першу партію такт за тактом. — Тут перехід. Побічна партія. — Він повторив. — А тепер заключна. Все разом називається експозиція. Потім іде виконання всього твору.
Після такого пояснення Гольтові стала дещо зрозумілою послідовність тонів.
— І це кожна музична п’єса має таку строгу побудову? — запитав Гольт. Візе почав пояснювати здалека.
— Форма розпадається… Зберігаються тільки деякі принципи, наприклад, восьмитактний період…
— А що найважче виконувати на роялі? — запитав Гольт.
Візе замислився на мить.
— Клавіри Ріхарда Штрауса… Але не велика біда, коли виконавець навіть гратиме трохи невлад, Штраус все одно звучить дещо фальшиво.
Петер довго порпався в нотах. Потім знову почав грати. Гольт уважно прислухався. «Цього я ще ніколи не чув!» — подумав він. Пальці Візе вправно бігали по клавіатурі. Намагаючись перекричати мелодію, він, затинаючись, вигукнув:
— В партитурі ця річ, звичайно, записана по-іншому… Ось це повинно звучати як дзвіночок… так званий трикутник.
«Дзінь-дзінь-дзінь», — бренькало в дискантах. Плин звуків, то дисонантний і хвилюючий, то знову гармонійний, бентежив Г ольта.
— «Вручення срібної троянди»! [17] — вигукнув Візе. — Ось тут ти повинен уявити собі два жіночі голоси.
«Я стільки пережив за останні тижні,— подумав Гольт. — Ще трохи —і все залишиться позаду: літо, години, проведені тут, у Візе, дні біля річки. І почнеться велике, повне пригод життя, війна, випробування сил під безжальними ударами долі!»
— Грай ще, — попросив він Петера. — Мені це подобається. «Ніхто не знає, куди ми потрапимо, — думав Гольт. — Тут, поблизу, ніде немає зенітних військ, нас можуть послати у саме пекло! Спокійно жити в наш час — просто ганьба! Останні два роки я просидів біля матері в Бамбергу. Там про нічні бомбардування ходили тільки легенди. Коли-не-коли тривога. Що це в порівнянні з тим, як інші, трохи старші, вже стоять біля гармат?»
Вчора в газеті він прочитав статтю «Самодопомога й захист від вогню і смерті» та ще «Слово про повітряну війну» рейхс-міністра доктора Геббельса: «…Обов’язок кожного — зберігати мужність, спокій і бути готовим до всього, — говорилось у зверненні.— Справжню повітряну війну не можна описати ні в листі, ні у звіті. Дійсність перевершує всяке уявлення… Палаючий будинок, засипаний уламками підвал не повинні бути для нас несподіванкою, а всього лиш сотні разів продуманим і давно очікуваним становищем…»