— Сьогодні прибуло з фронту кілька ящиків з майном мого батька. Ми зараз їх розпакуємо.
Було вже за полудень. Надворі — нестерпна спека. Вольцов і Гольт пороздягалися і, стоячи посеред кухні в самих лише трусах, щось жували. Посуд тут уже не мився кілька тижнів, в раковині валялась ціла купа брудних тарілок і каструль. Стіл захаращений різними пакуночками, недоїдками, тут же пляшки з-під вина — деякі з них ще повні. Вольцов приніс звідкись молоток і обценьки. Потім, сунувши собі під пахву пляшку з червоним вином і підштовхуючи Гольта поперед себе, увійшов з ним до вітальні. Там на килимі стояли три великі ящики, кілька чемоданів. Вольцов, смикнувши за шнурок, підтяг угору портьєри. Кімнату залило яскраве сонячне світло; міріади порошинок затанцювали в повітрі.
— Ковтни спочатку вина.
Напій Гольтові смакував. Він кілька разів жадібно відпив просто з пляшки.
Вольцов відірвав од ящика верхні дошки і жбурнув їх у камін. Потім почав витягати військові куртки, штани. «Погані оцінки не мають для нього ніякого значення», — подумав Гольт. Його власне свідоцтво було ще сяк-так, правда, Маас приписав йому «моральну незрілість і надмірне самолюбство». «Але ж в армії це нікого не цікавить», — вирішив Гольт.
— Ось, глянь! — вигукнув Вольцов. — Будь ласка! Полюбуйся! — Він витяг із піхов офіцерський кинджал з розкішним ефесом з слонової кості. — Чудово? Правда? Ох, і смердить з каміна.
Гольт розчинив вікно. Другий ящик був набитий шкатулками, футлярами, саквами. В одному портфелі лежали якісь папери, ціла купа топографічних карт, зошити в клейончатих палітурках зі списаними квапливим почерком сторінками, маленька коробочка з орденами, відзнаками і всілякими дрібничками.
— Я тепер спадкоємець! — сказав Вольцов. — Якщо моя стара і надалі не вгамується, я віддам її під опіку… Глянь-но сюди! — вигукнув він. Там були дві, ні, три пістолетні кобури. Вольцов відкрив одну з них і витяг звідти важкого пістолета.
— Ну, друже… — прошепотів у захопленні Гольт, — здається, нуль вісім!
— Si vis pacem, para bellum… [18] — процитував Вольцов. — Звідси і назва — парабелум.
Він вийняв магазин і відтягнув затвор. Звідти вискочив і покотився по килиму патрон.
— А оце вальтер, калібр сім шістдесят п’ять. Такого я ще не бачив.
Третю кобуру Вольцов ткнув у руки Гольтові. Вернер дістав звідти маленький автоматичний пістолет. Обхопивши долонею рукоятку, він відтягнув затвор. З пістолета вискочив блискучий патрон. Легенько клацнув метал, і затвор знову став на місце. «Тепер тільки зігнути палець… — у захопленні подумав Гольт, — і я — володар життя або смерті!»
— Бельгійський браунінг, — вигукнув Гольт, — калібр шість тридцять п’ять! В порівнянні з тими двома гарматами це просто іграшка. Чудова річ!
— Якщо тобі подобається, — сказав Вольцов, — візьми собі.
Він побіг у свою кімнату, приніс звідти чучело куріпки, встановив його у вітальні на карнизі каміна, на фоні блискучих клінкерних плиток.
Хтось подзвонив. То прийшли Гомулка і Цемцький. Гольт провів їх у вітальню. Вольцов засунув у отвір рукоятки вальтера магазинну коробку.
— Заходьте! — сказав він, піднімаючи пістолет. Прицілився в куріпку і спустив курок. У вітальні з силою вибуху ручної гранати пролунав постріл. Куля відскочила від камінного карниза і розбила велику вазу, що стояла на столику за якихось півметра від Гомулки. Кімнату наповнив їдкий запах пороху. Черепки від вази пролетіли у Гомулки над головою, але він і оком не моргнув.
— Мій тірольський штуцер розтрощив би весь клінкер на каміні,— мовив він спокійно.
Вольцов поставив пістолет на запобіжник і поклав його на столик для цигарок.
— У тебе міцні нерви, Зепп, — похвалив він. — Нічого не скажеш. З тебе вийде неабиякий солдат.
— Ви з глузду з’їхали! — пропищав Цемцький, — Палиге тут із своїх гармат. Ще очі повибиваєте!
Вольцов приніс пляшку червоного вина.
— Сідайте!
Пляшка переходила з рук у руки.
Нарешті Цемцький завів мову про мету їхніх відвідин.
— Ти перед усім класом образив Феттера. Він говорить, що батьків ніхто собі не вибирає. До того ж вони немилосердно б’ють його щодня. Але честь роду понад усе. Чудово, правда? Я сказав йому, що коли він не битиметься з тобою — всі вважатимуть його боягузом.