— Феттер лежить за колом, — оголосив Гомулка. — Поєдинок закінчено. Переміг Вольцов!
Гольт оглянув рану Вольцова.
— Подряпинка! І говорити не варто.
Феттер, сидячи у траві, ревів як бугай.
— Всі глузують з мене, — хлипав він. — Хіба ж я винуватий, що такий товстий… Але ж я не боягуз! — вигукнув він. — Мене немилосердно б’ють мої власні батьки, і ніхто не хоче зі мною товаришувати! Але я більше не можу такого терпіти. Досить! Піду в світ за очі…
Гольт поплескав його по плечу.
— Перестань плакати! Якщо ти й справді вирішив утекти… — Він глянув на Вольцова. Той усміхнувся і кивнув головою. — Тоді ходи з нами. Ми якраз збираємось накивати п’ятами.
— Але якщо ти прохопишся кому хоч словом, — пригрозив Вольцов, — я тебе просто застрелю! Це і тебе стосується, — звернувся він до Цемцького, злегка штовхнувши його в спину.
Феттер витер сльози.
— Справді?.. Справді?.. — заїкаючись, промимрив він.
Вольцов роздав усім по сигарі. Сонце вже закотилося за гори. Юнаків окутувала величезна тінь від скелі.
Гольт розповів про план Вольцова і про печеру.
— Нам потрібні твої рушниці, Зепп… Будемо стріляти дичину. Там багато зайців і козуль. Адже гунни теж харчувалися самим м’ясом.
Цемцький і Феттер аж роти пороззявляли, слухаючи. Але Гомулка вагався.
— А ви знаєте, що ми вилетимо з гімназії?
— Ніхто не вилетить! — рішуче сказав Вольцов. — Ми просто зникнемо з міста. А коли прийде час призову — з’явимося, от і все. Можу битись об заклад, що нікому й на думку не спаде виключати нас. Адже зенітним військам необхідне поповнення.
— Це вірно, — погодився Гомулка.
— А там, у горах, нас не знайдуть. Для цього поліції потрібно було б кілька сотень чоловік, щоб обшукати весь ліс.
— Тоді ось що, Гільберт! — вигукнув раптом Феттер, не тямлячи себе від захоплення. — Якщо ви приймете мене в свою гру, я заприсягнусь тобі у вічній покорі!
Його обличчя, припухле від ляпаса, аж сяяло.
— Ми всі повинні заприсягтися! — сказав Гольт.
Усі стали в коло і підняли вгору пальці для присяги.
— Клянемося бути вірними товаришами і друзями, завжди триматись разом за будь-яких умов — як тут, так і на війні. Хай Вольцов буде нам за командира, і ми ніколи не залишимо його в біді.
— А хто порушить цю клятву, той мерзенний негідник! — додав Феттер.
Гольт мовчки дивився на Вольцова, на його суворий профіль з орлиним носом.
— А знаєте, чому це місце називається Вороновою скелею? — запитав Гомулка, коли вони зібралися рушати. — Тому що якийсь чоловік уклав тут угоду з дияволом і диявол з'явився до нього в образі чорного ворона.
Ніхто не відмовився від привабливої нічної подорожі до печери.
6
Другого дня Гольт ішов пляжем до своєї кабіни, пробираючись повз численних купальників, що юрмилися у цю жарку пообідню годину біля річки. Пірнувши нарешті у воду, він змив з себе пилюку після довгої подорожі, а потім виліз на пліт і став походжати по ньому.
Біля вишки для стрибків у воду сидів Петер Візе з якимось високим білявим юнаком. Гольт, вкрай здивований, зупинився: Візе і Гартмут Мейснер? Візе помітив Гольта і помахав йому рукою. «Який збіг обставин!» — подумав Гольт. Він привітався якомога люб’язніше і непомітно окинув Мейснера критичним поглядом. Досі Гольт бачив його лише мимохідь. Це був високий, сильний юнак з натренованим, коричневим від загару, мускулистим тілом. Вугласте обличчя, холодні безбарвні очі, майже зовсім біле волосся. Візе заходився їх знайомити.
— Це зайве, — сказав Гольт. — Хто ж у нас не знає Гартмута Мейснера?
Мейснер повільно обернувся до нього обличчям.
— Як це розуміти? — запитав він.
Гольт посміхнувся. Він навмисне вирішив трохи полоскотати йому нерви.
— Як хочеш, так і розумій.
— А ти, виявляється, нахаба! — сказав Мейснер.
— Кажуть, у тебе завжди якісь історії з дівчатами, — швидко перебив його Гольт. — Про це усюди говорять.
— Що ж саме ти чув?
— Та розказують усяку всячину. Хто його знає? — вдавано простодушно відповів Гольт запитанням на запитання. Він спокійно витримав погляд Мейснера, але в ньому вже закипала ненависть до цього молодика. «Зачекай-но! Скоро в нас буде зовсім інша зустріч!»