Гольта пройняв страх. «Куди це я вв’язуюсь?» Але Вольцов з такою байдужістю сунув записку в бумажник, що побоювання Гольта немов рукою зняло.
Вранці Гомулка приніс обидві свої рушниці. Він прихопив з собою також величезну сумку від старовинного штуцера, в якій були форма для виливки куль, ливарний ковшик, патронні гільзи, капсулі, дві шкіряні торбинки з чорним порохом і навіть маленький ковальський міх.
— Мені ще потрібні селітра і сірка. У вас є гроші?
У Вольцова в кишені куртки лежали кредитки, які він знайшов серед батькових речей.
— Мабуть, потрібен і свинець? — поцікавився Вольцов. — Я зараз виламаю десь тут у нашому будинку водопровідну трубу. В цій руїні вона все одно ні до чого!
Він вийшов у ванну, що містилась поряд з його кімнатою, зняв там водопровідну трубу, а отвір забив дерев’яним чопком.
Пополудні прибули з своїм вантажем Цемцький і Феттер. У вітальні виросла ціла купа рюкзаків, пакунків, тюків. На кухні біля газової плити Гомулка виливав кулі — великі, важкі, майже по тридцять грамів кожна. Гольт учився вставляти капсулі, наповнювати гільзи порохом і забивати в них кулі.
— В двадцяти випадках із ста слід розраховувати на осічку, — пояснив Гомулка, — і це ще непогано.
Надвечір все було підготовлено до подорожі. Хлопці розташувалися бівуаком у вітальні на килимі. О п’ятій годині ранку, взявши на плечі рюкзаки, вони вже вийшли з будинку. По дорозі до вокзалу Гольт опустив у поштову скриньку лист Мейснеруі
Біля вокзалу юрмились гімназисти у формі гітлерюгенду і юнгфольку.
Залунав пронизливий свисток.
— Увага! В лави… шикуйсь! — скомандував Отто Барт.
Хлопці стали на лівому фланзі.
Отто Барт, високий, широкоплечий юнак з зелено-білим фю-рерським шнурком на грудях, стояв перед фронтом гімназистів. Його прищаве обличчя почервоніло від крику. Бартові вже минув сімнадцятий рік, але він, як і його начальник штамфюрер Вурм, завдяки своїй посаді був звільнений від служби в армії. Вольцов не міг їм цього простити і, коли банфюрера не було поблизу, виявляв свою зневагу до них.
— Банфюрер! — застережливо пропищав Цемцький. І справді, перед строєм, повільно крокуючи, пройшов банфюрер Кнопф.
Барт віддав Вурмові рапорт, а той у свою чергу доповів бан-фюрерові. Кнопф виголосив коротку напутню промову, в якій наголосив на патріотичному обов’язку кожного німця, говорив про необхідність допомогти збирати врожай.
Коли Гольт пробрався у відведений для них вагон, всі місця були вже зайняті. Але Вольцов зігнав з лавок кількох третьокласників. Феттер роздав карти, і вони почали грати в скат. Вольцов витяг з рюкзака коробку з сигарами і став пригощати хлопців. Кожен відкусив кінчик сигари і виплюнув його на підлогу. За якусь мить купе виповнилося хмарами диму. Третьокласники, що стояли тут же, з повагою і заздрістю спостерігали цю картину.
— Якщо все буде гаразд, то через місяць нас візьмуть у зенітну артилерію. Начхати нам тепер на Вурма і на Варта.
— Кожен з нас міг би давно стати штамфюрером, — підхопив Г ольт.
Через півгодини Вурм і Барт, що перевіряли вагони, зайшли в їхнє купе. Вурм був довготелесий, худий здоровило з видовженим, схожим на яйце обличчям і чорним, густо намащеним волоссям, що аж поприлипало до голови. Відвисла нижня щелепа і завжди відкритий рот надавали йому невимовно ідіотського виразу.
— Ви тільки погляньте, — спантеличено вигукнув Вурм, — Пани пасажири розкурюють сигари!
Вольцов і йому простяг коробку.
— Ти теж хочеш? Будь ласка.
Вурм відштовхнув рукою коробку, сигари розсипались по підлозі. Вольцов підвівся з місця і кинув карти.
— За це ти зараз дістанеш по пиці, штамфюрер.
Вурм відскочив назад, а Барт крикнув:
— Облиш, Вольцов, а то доповім по команді.
— Нехай зараз же позбирає сигари! — уперто наполягав Вольцов.
— Досить! — гаркнув Барт і, звертаючись до третьокласників, наказав: — Ану підберіть оці штуки!
Вольцов знову сів. Феттер з виляском жбурнув на відкидний столик першу карту. В сусідньому купе хтось розповідав:
— Фюрер у одному з міст Північної Італії зустрівся з дуче. Це, я думаю, щось та означає. Тепер, напевно, вже захлопнуть оту пастку в Сіцілії.
За п’ять годин поїзд зупинився на невеличкій станції серед поля. Пронизливий свисток Варта повиганяв гімназистів з вагонів.
Шосе потопало в куряві. Немилосердно пекло сонце. Колона крокувала з піснею: «Мчать на конях голубі драгуни…». Обабіч дороги тяглися поля зібраного в копи жита.