Після двогодинного маршу колона увійшла в велике село. На площі перед корчмою Барт розбивав загін на окремі групи. Вурм стовбичив поруч, роззявивши рота. Всіх розмістили у сільській школі.
— Годуватимуть нас тільки з завтрашнього дня, — доповів своїм товаришам Феттер. — О пів на п’яту всім знову збиратися на сільській площі. Стройові заняття. А потім Барт хоче організувати вечір зустрічі друзів.
Хлопці вирішили бойкотувати цю програму. Правда, Феттер і Цемцький почали було вагатися. Але Вольцов розвіяв їхні сумніви.
Як тільки внизу пролунав свисток і всі кинулися надвір, Гольт захлопнув двері, відірвав від класної дошки, що висіла на стіні, планку, переломив її об коліно і просунув одну половинку в ручку дверей. Потім усі повкладалися спати.
Годині о восьмій вечора хлопці прокинулись.
— А тепер ходімо в корчму! — скомандував Вольцов.
У темному, затхлому приміщенні трактиру сиділо кілька селян, попиваючи пиво. За прилавком поралась чорноока дівчина років двадцяти.
— Скажіть, фрейлейн, — пробасив Вольцов, — коли у вас збирається найбільше відвідувачів?
— А ось як попорають худобу… — відповіла дівчина.
Гольт подумав: «А вона вродлива…» Феттер знову роздав карти. З-за стола у кутку підвівся один з селян. Коли він підійшов, Гольт підсунув йому стільця.
— Запалите сигару? — запропонував Вольцов.
— Фрейлейн, ще кухоль пива! — вигукнув хтось із хлопців.
Згодом до них підсіло ще кілька чоловіків. Всі палили сигари, пили пиво, яким щедро пригощав Вольцов. Незабаром трактир заповнили відвідувачі. Хтось бренькав на розстроєному роялі. Лампа, що звисала з стелі, кидала тьмяне світло, повітря в приміщенні було аж синє від тютюнового диму.
Гольт не зводив очей з дівчини, що розносила відвідувачам пиво. Іноді, спіймавши на собі його погляд, вона усміхалась до нього або ж непомітно поводила чорними бровами. Цемцький, Гомулка і Феттер тим часом грали в скат. Селяни, що сиділи довкола, зазирали до них у карти і сперечались після кожного ходу.
Вольцов був у центрі уваги. Він випив один за одним аж п’ять кухлів пива. Потім заходився вихвалятися своїми мускулами і нарешті викликав на поєдинок одноокого ковальчука, схожого на пірата. Селяни, що з захопленням спостерігали за змаганням, оголосили нарешті нічию. Але Вольцов на цьому не заспокоївся. Тоді хтось приніс протипожежний гак завтовшки з палець. Вольцов враз зігнув оту залізяку, а ковальчук, скалячи зуби, тут же вирівняв її. Тоді обидва вийшли на середину кімнати і, впираючись долонею в долоню, з усіх сил намагались поставити один одного на коліна. Вони вже насилу дихали, але жоден так і не домігся переваги. Селяни нагородили їх схвальними оплесками.
Цемцький, Феттер і Гомулка продовжували грати в карти з таким азартом, ніби все, що відбувалось довкола, не мало до них ніякісінького відношення.
Вольцов, розчулившись, обняв ковальчука за плечі.
— Ставлю бочку пива! — оголосив він. Корчма відразу аж загула.
Гольт помітив, що молода шинкарочка моргає на нього очима. Він підвівся і вийшов за нею в коридор, що вів на подвір’я. Тут у напівтемряві вони зупинились одне проти одного.
— Чи вистачить у твого дружка грошей? — поцікавилась вона. — Бочка пива коштує шістдесят марок.
— Я думаю, вистачить, — відповів Гольт. Від дівчини пахло потом, волоссям і землею.
— Чого ти на мене так дивишся? — запитала вона, усміхнувшись. Він схопив її за лікті і на якусь мить відчув дотик теплого тіла. Але дівчина одразу ж випручалась і відступила вбік.
— На мене там чекає робота, — мовила вона і пішла знову в шинок.
Гольт бачив, як шинкарочка, блиснувши білими зубами, ще раз усміхнулась до нього.
Він навпомацки пробирався вздовж темного коридора. Ліворуч нагору вели круті сходи. Гольт вийшов на подвір’я. Там підійшов до конюшні і прихилився спиною до дверей. На небі виблискували зорі. Юнак глибоко зітхнув. Несподівано йому стало соромно, а в кінчиках пальців і досі, немов лоскіт, зберігалося відчуття дотику дівочого тіла.
Виповнена їдким тютюновим димом корчма з її метушнею і гамором та скиглінням репродуктора несподівано викликала у Гольта почуття огиди. Вольцов у оточенні селян стояв біля прилавка. Раптом, саме в ту мить, коли Цемцький з силою вдарив об стіл червовим тузом, на порозі з’явились Вурм і Барт. Цемцький сидів обличчям до дверей і, угледівши начальників, злякано пропищав:
— Хай йому біс! Зараз поженуть нас марширувати!
Вурм і Барт зупинились біля дверей і довго про щось радились. Потім нерішуче рушили до столу. Вурм нахилився до хлопців і напівголосно сказав: