Вони рушили до скелі. Гольт ішов поруч з Вольцовом. «Убивство! Холоднокровне вбивство!» — стугоніло в голові.
— Ну як? Надумав?
— Я не підпишу, — заявив Мейснер.
Вольцов ударив його кулаком в обличчя.
— Бандити! Злочинці! — зарепетував Мейснер.
— Заткни пельку, паскудо! — розлючено крикнув Вольцов і, схопивши його під пахви, поставив на ноги. Потім розмахнувся з усієї сили і дав йому ще кілька запотиличників. Мейснер з стогоном повалився на землю.
— Навіть якщо ви мене вб’єте!.. — прохрипів він.
— Обшукай його, — крижаним тоном промовив Вольцов. — Щоб, бува, не знайшли потім у нього нашого листа.
Гольт обмацав спочатку ліву, потім праву Мейснерові нагрудні кишені, знайшов лист і заховав його.
— Розв’яжи йому ноги! — наказав Вольцов.
Вони схопили Мейснера попід руки. Він упирався з усієї сили. Хлопці затягли його якомога далі в ліс. Там Вольцов вдарив Мейснера черевиком під коліна. Той як підкошений повалився на землю.
— Тепер тобі каюк! — Вольцов приставив Мейснерові до лоба дуло армійського пістолета.
— Досить! Забери пістолет! — не своїм голосом закричав Мейснер. — Припиніть! На допомогу! — репетував він.
Вольцов ще міцніше притиснув дуло до його лоба.
— Підпишеш? Кажи!
— Підпишу!.. — закричав Мейснер. — Підпишу, тільки прийми пістолет.
Вони підвели його з землі і розв’язали. Вольцов присвічував кишеньковим ліхтариком, а в другій руці тримав напоготові пістолет. Мейснер підписав підсунутий йому клаптик паперу.
— Так. А ось тут ще напиши число, — наказав Вольцов. — Двадцять четверте липня сорок третього року. І запам’ятай цей день!
Він сунув у кишеню пістолет, старанно згорнув розписку і заховав її у бумажник.
— Вставай уже, тварюко! Тепер я зведу з тобою особисті рахунки.
Гольт спостерігав, як Вольцов накинувся на цього білявого здорованя. Той спробував був захищатися, але скоро впав під нещадними кулаками. Вольцов ще довго бив і топтав його ногами. Нарешті схилився над нерухомим тілом свого супротивника, повернув його на спину і освітив ліхтариком обличчя. Мейснер лежав непритомний. Він важко хрипів.
— А тепер ходімо, Вернер! Скоріш!
Небо затягло хмарами. В лісі було темно, хоч в око стрель. Вони йшли дуже швидко.
— Невже ти й справді застрелив би його? — запитав Гольт.
— Звичайно! А ти що ж думав? — здивувався Вольцов.
Вони повернулись у будинок Вольцова пізно вночі. Обхопивши голову руками, Гольт довго сидів задуманий в темному, безлюдному приміщенні.
«Там, у лісі, стікаючи кров’ю, лежить побита людина… Я надто м’якосердий. Я мушу загартувати свою душу! Мене бере жах перед жорстокістю Вольцова! У нього є та якість, котрої так бракує мені: холоднокровність убивці з спокійною совістю, про яку я читав. Як же я буду воювати? Я мушу загартувати свою душу!»
Грюкнули зовнішні двері. Вольцов узяв на плечі свій вантаж. Вони повільно спускались провулками до річки. Вольцов ніс у руці набитий книжками портфель. Дорогою він розповідав про свої плани:
— Ми чудово використаємо час. Нічні походи по азимуту. Спорт. Учбова стрільба. Ми повинні розширювати свої воєнні знання. Треба виховувати в собі воїнів.
— Так, Гільберт, — погодився Гольт.
8
Гольт і Гомулка уже котрий день училися стріляти по мішені. Цемцький у цей ранковий час стояв на варті. Звідси, з вершини гори, вартовому видно було місцевість на багато кілометрів довкола. Феттер сидів на складаному стільчику біля печери і насвистував собі під ніс якусь мелодію. Він чистив гриби. В печері, вхід до якої вони розширили, висів над багаттям казанок з водою. Вчора Вольцов спіймав капканом зайця. Але Феттер, «ротний кашовар», як його називав Вольцов, не міг засмажити зайця. Він був дуже заклопотаний. Скінчилися запаси жирів і хліба. Сьогодні він варив суп з грибами, який приправив
рештками житньої муки. Внизу, на дні урвища, Гольт і Гомулка стріляли по великій, наповненій піском бляшанці.
— Вам нічого ходити на полювання, — сказав Вольцов. — Тільки дичину сполохаєте. Навчіться спочатку стріляти по цілі.
Гомулка навстоячки палив із штуцера; після кожного пострілу його огортала хмара смердючого диму.
— Попав! — вигукнув Гольт, який спостерігав у бінокль.
Гомулка знову заряджав і стріляв з відстані сімдесяти п’яти метрів.