— Знову попав! — сказав Гольт. — Ти влучаєш у ціль два рази з трьох можливих.
— У живу ціль стріляти легше, — сказав Гомулка, опускаючи штуцера. — Це стара істина. Ану тепер ти ще раз.
Вони підійшли ближче і зупинились метрів за тридцять від бляшанки. Гольт вистрілив. В порівнянні з штуцером постріли його дрібнокаліберки нагадували дзвінке поляскування батога.
— Чудово! — вигукнув Гомулка. — Я гадаю, що ми вже можемо стріляти по живій цілі.
Вони повісили через плечі рушниці і почали вибиратися з ущелини до вершини Крейдяного плато.
Перед входом в печеру у самих трусах стояв Вольцов. Гольт і Гомулка відразу заходилися чистити зброю.
— На обід тільки суп з грибами, — сказав Феттер. — Якщо ви сьогодні нічого не роздобудете, завтра почнемо постити.
Вольцов щойно викупався у струмку, на його тілі виблискували краплини води.
— Стріляйте все, що попадеться на мушку. Ворон теж можна їсти, якщо їх зварити в супі. Сьогодні ввечері ми з Цемцьким підемо накопаємо десь кілька рюкзаків картоплі. Потім я подамся в села — подивлюся, що там до чого. — Одягаючись, він давав все нові й нові вказівки: — Треба назбирати й насушити грибів. Там, по той бік ущелини, скоро вже дозріє голубика. Ти май це на увазі, Хрістіан! — Феттер називав Вольцова шефом і підкорявся йому, як раб. — Крім того, — продовжував Вольцов, — треба буде й риби в річці наловити.
— Це небезпечно, — сказав Гомулка, — Там унизу нас неодмінно хто-небудь побачить.
— У крайньому випадку можна вночі вудити, — вставив Гольт, згадавши про свою домовленість з Візе. — Доручіть це мені. Річку я беру на себе.
Феттер знову почав своєї:
— Спробуйте ви що-небудь зварити без жирів!.. От якби якось роздобути… добру свиню, — мрійливо сказав він.
Всі посідали сьорбати суп з грибами. Порцію Цемцького Феттер відніс йому на вершину гори. Гольт і Гомулка зібрались на своє перше полювання.
— Ви немов справжні Робінзони, — усміхаючись, сказав Вольцов. З такою зброєю тільки на мамонтів ходити. Ні пуху ні пера! — гукнув він їм уже навздогін.
Мисливці спустилися крутою звивистою стежкою вздовж урвища і вибрались на широку долину. Тримаючи рушниці напоготові, вони подалися звідси на схід через густу, непролазну лісову хащу. Крок за кроком продирались крізь кущі і чагарник. Десь поблизу, ніби попереджаючи звірів про наближення людини, пронизливо закричала сойка. Гольт підняв рушницю.
— Чи можна їсти м’ясо сойок? — пошепки запитав він.
— Можна, тільки стріляти поки що не треба, а то сполохаєш більшу дичину.
— Вона все одно розжене своїм криком усіх звірів. Адже це лісова поліція.
Сойка сіла на гілку дуба. Крізь листя було видно її барвисте пір’я. Гольт зробив глибокий видих, притиснув до плеча приклад рушниці й прицілився. Пролунав постріл. Над гілкою заклубилася хмарка пір’я. Птах каменем упав на землю. Гольт перезарядив рушницю.
— Перша здобич! — сказав він, ховаючи сойку у рюкзак.
Хлопці рушили далі.
Надвечір вони прийшли на широку галявину. Дзюркочучи, звідси в долину стікав струмок. На узліссі мисливці розташувалися на відпочинок. Повівав свіжий вітерець.
— Ти коли-небудь згадуєш про свій дім? — пошепки запитав Гольт.
— Ні,— відповів Гомулка. — А ти? Ти згадуєш про наше місто?
Гольт похитав головою.
— Ну, а про корчму… оту, в селі… куди нас привезли збирати врожай.
Гольт напружено дивився кудись убік. Такого запитання він аж ніяк не сподівався.
— Іноді згадую, — прошепотів він після довгої паузи і раптом завмер. Зовсім близько від них у траві посеред галявини на задніх лапах сидів заєць і, роздивляючись довкола, поводив вухами… Дуже повільно і обережно Гольт підняв рушницю. Він примусив себе заспокоїтись і старанно прицілився. Гомулка припав щокою до приклада штуцера і приготувався пальнути, якщо Гольт промахнеться. Тільки б не смикнути, натискаючи на курок! В центрі мушки тремтіла голова з довгими вухами. Гримнув постріл. Заєць підстрибнув угору і впав на траву. В цю ж мить десь зовсім близько з кущів вибіг якийсь великий звір і пружними, довгими стрибками помчав через галявину.
— Стріляй! — крикнув Гольт. Але з штуцера уже прогримів постріл. Гомулка зник у хмарі смердючого диму. Лісом прокотилася луна. Гомулка скочив на ноги. Нахилившись уперед, він з гарячковою квапливістю загнав у ствол новий патрон. Але тварина вже зникла в лісі за галявиною.
— Бігом! Доганяй! — крикнув Гольт. — Це козуля, а може, навіть олень.
Вони майнули галявиною, перестрибнули через струмок. Добігши до узлісся, Гомулка тріумфуюче вигукнув: