— Ось бачиш, як це робиться! — підтримав його Вольцов. — ; До того ж така операція буде справжньою перевіркою наших нервів, чудовою школою на майбутнє. Треба наперед випробувати все, з чим, можливо, доведеться зустрічатися на війні.
Гольта довго не полишало відчуття тривоги. Але про те, щоб не підкоритися Вольцову, не могло бути й мови.
— Я, звичайно, згоден, — сказав він, але уже обмірковував, як уникнути неприємних наслідків. Він боявся і не приховував цього від себе.
— Ось я ще залізу якось на сосну і в бінокль спостерігатиму цілий день за хутором, — почув він голос Вольцова. — Підготуємо цю операцію на славу.
Гольт зустрівся з Петером Візе. У нього був привід відлучитися з табору. Він сказав, що йде на ніч ловити рибу.
Візе розповів багато всяких новин. Зникнення п’яти гімназистів поки що ніхто не помітив. У місті всі думають, що вони на збиранні врожаю. А Вурм, напевне, ще нічого не повідомив начальству.
— Мейснер, — розповів між іншим Візе, — не зміг з’явитися на призов, бо лежить у лікарні. Лазив на Воронову скелю і зірвався. Але ходять чутки, що то його так віддубасив наречений рудої Сюзанни за те, що він за нею волочився.
Гольт усміхнувся. У нього одлягло від серця.
— Дуче пішов у відставку, — розповідав далі Візе. — Він призначив своїм наступником Бадольо, а той у спеціальній відозві проголосив, що продовжуватиме війну до переможного кінця. По радіо передавали, що німецький народ радо зустрів цю заяву.
— Кумедно, — сказав Гольт. Його здивувало повідомлення Візе. — Ти тут що-небудь розумієш?
Петер знизав плечима. Потім сказав:
— Гамбург бомбили цілий тиждень, щоночі.— Гольт мимоволі згадав свою рідню. — Кажуть, що це було жахливо… — почув він голос Візе. — Фосфор… Страшенні рани. Людські тіла, обгорілі, як головешки.
Гольт ночував біля ріки. Він думав: «Можливо, нас пошлють у саме пекло такої повітряної війни…» Над ранок він позмотував свої вудочки, взяв кількох вугрів, спійманих за ніч, і подався знову в гори.
Життя в таборі було нелегке. Кожну краплю води доводилося носити знизу, від струмка, стрімкими, дуже небезпечними стежками. Гольт і Гомулка бродили лісом, стріляли зайців і куріпок. За час цих тривалих мандрів вони дуже здружилися.
Вольцов якось цілий день просидів у засаді, спостерігаючи за будиночком лісника. Тепер він знову вмостився перед печерою і обмірковував свій план нападу на хутірець. Гольта дедалі більше непокоїла ця авантюра. Але він нікому не говорив про це, навіть Гомулці під час довгих розмов у лісі біля багаття. Він обдумував майбутню подію з усіх боків. А якщо план Вольцова провалиться і їх спіймають, тоді вже ніхто, навіть дядько-генерал з його далекосяжними зв’язками, не зможе врятувати їх від кари. Отже, треба запобігти самій можливості покарання. Так у Гольта визріла думка заздалегідь звернутися по допомогу до дядька Вольцова і таємно, про всяк випадок, забезпечити прикриття з тилу.
Він знову зустрівся з Візе. Той розповів, що в місті вже відомо про їхнє зникнення. Поліція допитувала декого з учнів, чи не знають вони чого про плани канікулярної подорожі п’ятірки. Очевидно, поки що вивідують все у родичів зниклих, бо розшуки, на думку Візе, ведуться не дуже енергійно. Адвокат Гомулка, наприклад, висловив припущення, що Зепп поїхав у Дрезден до свого дядька, який працює там зубним лікарем і зараз живе, напевне, десь на дачі.
Цього разу Гольт повернувся в табір з спокійною душею. Увечері вони сиділи біля багаття і розмовляли.
— Колись в Атлантичному океані була ціла республіка піратів, — з захопленням розповідав Феттер. — Я десь про це читав. Їх називали флі-бус-тьєрами. От би мені до них! Нехай би тоді мої предки спробували мене зачепити!
Гольт підвівся. Він не слухав базікання Феттера. Відколи він жив тут, в горах, його не полишали думки про Уту Барнім. Тепер спогади про неї нахлинули на Гольта з такою силою, що він вийняв з рюкзака блокнот, автоматичну ручку і при тьмяному світлі багаття почав писати їй листа: бентежні, сповнені гарячих почуттів рядки. Зустрівшися знову з Петером Візе, він передав йому запечатаний конверт. Потім з нетерпінням чекав наступної зустрічі з Петером біля річки. А оскільки Вольцов надто енергійно готував напад на будиночок лісника, то у Гольта народилась думка через Уту звернутися до Гільбертового дядька по допомогу.
Чекаючи одного разу в домовленому місці, Гольт скупався в порослій очеретом затоці. Потім закинув вудочки і спіймав кількох окунів. У нього було з собою з півдесятка картоплин. Він розпалив невелике багаття і розіклав бульби навколо вогню. Потім настромив на палицю окунів і, тримаючи їх над полум’ям, заходився смажити. Попоївши, закинув вудочки з великими гачками на вугрів. Гольт ще довго чекав, сидячи біля багаття. Він палив сигару і дивився на спокійну, нерухому гладінь води, що виблискувала під проміннями передвечірнього сонця. Нарешті прийшов Візе.