«Може, вона нарешті припинить молоти дурниці».
Еберсбах повівся страшенно нетактовно, він зауважив Каролі:
— Коли б ти знала, що туди домішують, ні, я нізащо не їв би такої гидоти!
Цернік блаженно посміхнувся, Карола його явно тішила. Відпиваючи маленькими ковтками гарячу як окріп каву і ще не поставивши чашку, він ніби пробудився, ожив, пильніше глянув на Готтескнехта і наморщив високе чоло. Але Готтескнехт уже повернувся до Шнайдерайта:
— Я вірю, що ви говорите серйозно. Припустимо, що ваша партія дійсно ставить перед собою цю ідеальну мету. Але серед ваших гасел я поки що чогось подібного не читав…
Запала велика пауза, пауза, яка підсилює напруження. Готтескнехт відпив ковток кави і знову витяг люльку. Слід сказати, що він зіграв свою роль непогано — використав весь свій інтелектуальний багаж.
— Свобода, людська гідність і велике поняття — гуманність… Це сон, Шнайдерайт! Я бажаю вам добра, а тому і застерігаю. У вашому віці і, можливо, аж до недавнього часу я теж плекав цю мрію.
У Гольта перехопило подих. «Ну й Готтескнехт! Бач які коники викидає! Він, виявляється, не захищає своєї утопії, а просто підсовує її Шнайдерайтові. Ну зажди-но! Спробуй тільки знову розвести демагогію, я тобі покажу! Кому-кому, а мені відомі твої погляди».
— Я хотів би, — продовжував Готтескнехт, — щоб у вас не було потім такого пробудження, яке пережив я. Несправедливість, як ви це називаєте, не витає у вигляді злого духа над водами. І її не можна викоренити самим лише ідеалом гуманності. Несправедливість пустила глибоке коріння в самій людині. Вона притаманна людині і зникне лише разом з людиною.
— Цей песимізм засмучує мене! — загудів бас Шнайдерайта.
Доза кофеїну в організмі Церніка досягла норми. «Тепер почнеться… звільнити тільки ринг для першого раунду… і тієї ж миті випад лівою, який має нокаутувати Готтескнехта…»
— Чи не в єзуїтів часом ви навчилися вести диспути?
Еберсбаха це дуже потішило.
Цернік продовжував:
— Спершу ви себе видаєте за поборника класичних ідеалів гуманізму, а потім, не перевівши подиху, відмежовуєтеся од них.
«Готово. Готтескнехта нокаутовано в першому ж раунді. Але це ще нічого не значить». Гольту ці прийоми були відомі добре. Цернік кладе його на лопатки двічі на тиждень. А спростовувати нісенітниці про те, що несправедливість притаманна людині,— це нижче Цернікової гідності, це може з однаковим успіхом зробити будь-хто інший.
І ось, явно збентежена, пересилюючи себе, з-за Шнайдерайта висунулась Гундель. Гундель хотіла щось сказати, вона вибачилась перед Готтескнехтом — мовляв, вона точно знає, що їй хочеться сказати, але ще не вміє правильно сформулювати свою думку… У всякому разі, вона цікавиться тваринним і рослинним світом і часто розмовляє з професором, тобто з професором Гольтом, про природу… Вона говорила про досить наївні речі, але всі слухали її; вона розповідала, як ще донедавна вважала, нібито велика несправедливість існує у самій природі. Скажімо, кішка ловить мишу і жорстоко з нею грається, — адже це несправедливість! — так гадала Гундель ще до недавнього часу. Але сьогодні вона, мовляв, знає, що в природі взагалі не існує справедливості або несправедливості чи чогось подібного, і тому, коли вона слухала Готтескнехта, їй спало на думку, що від природи і в людині не може бути несправедливості. Тільки якщо люди живуть не як звірі, а…
— Як суспільство! — докинув бас.
Усі були сердиті на Шнайдерайта, всі хотіли почути, що ще говоритиме Гундель, тільки Гольт був радий, що вона замовкла, і задумливо поглянув на неї. Гундель була чужа, далека, зовсім не схожа на оте миле, беззахисне дитя, яким була колись. Вона вже не була його попутницею у мріях про майбутню нескінченну весну, про сповнену нарешті втечу з дійсності, не допомагала вже переборювати протиріччя, які роздирали йому душу і яких не могли заглушити ні ночі, проведені над книжками, ні шалені пошуки знань, ні Карола, ні Анжеліка. Знову долинув, наче з іншого світу, бас Шнайдерайта, що сьогодні був наче власним голосом Гольта. Він був нетерплячий, суворий.
— Мрія, ідеал і таке інше, про що ви тут говорите, — все це прекрасно! Але поняття справедливості і несправедливості — суспільні категорії, і в дійсності мова йде про знищення класового суспільства. Ми, комуністи, не маємо ніякої «ідеальної» мети, про яку ви щойно говорили. Наш обов'язок ліквідувати приватну власність на засоби виробництва. І колись ви побачите, що поняття суспільної несправедливості втратить своє значення.
Гольт підвівся. Намагання Готтескнехта прикрити свій відступ, усі репліки, тези і антитези — усе це Гольта не обходило. Його цікавила тільки Гундель, а Гундель дивилась на Готтескнехта, Шнайдерайта, Церніка, Еберсбаха, дивилась на Каролу і на нього, Гольта, — на всіх їх однаково…