Він простяг Гольтові газету. Гольт квапливо пробіг поглядом коротеньку статтю: «П’ять гімназистів у віці від шістнадцяти до сімнадцяти років… їх зникнення було помічене вже набагато пізніше… Під час збирання врожаю командою гітлерюгенду… Як повідомив начальник загону, вже через кілька днів дезертирували… В окружному управлінні карного розшуку гадають, що це організована втеча з-під нагляду батьків… напали на слід…»
— Напали на слід, — задумливо мовив Гольт, ховаючи газету в кишеню.
— Мій батько розмовляв з суддею, який займається справами неповнолітніх, — сказав Візе. — Ні на який слід вони не напали. Там нічогісінько не знають.
Гольт з полегшенням зітхнув.
— А листа ти опустив у ящик?
— Так. Позавчора Ута приходила до моєї сестри. Вони про вас розмовляли. А про лист вона не обмовилась жодним словом. Ніхто навіть і гадки не має, що ви ховаєтеся тут у горах. Ута говорить, що поліції варто спокійно чекати, поки ви самі повернетесь.
— Як ти вважаєш, вона погодиться тут зі мною зустрітись? — запитав Гольт.
Візе подумав.
— Я гадаю, що погодиться. Вона про тебе хорошої думки.
Гольт намагався зберегти байдужий вираз обличчя.
— Мені конче необхідно з нею поговорити. Приведи її наступного разу з собою. У неділю ввечері. Заради обачливості зайди до неї вже після обіду, щоб на випадок чого вона не встигла нас виказати.
Залишившись знову на самоті, Гольт перевірив вудочки й перемет, потім ліг і відразу ж заснув. Вночі пішов дощ. Гольт натягнув на голову плащ-палатку і продовжував собі спати.
Коли він повернувся в табір, хлопці розповіли, що Вольцов знову спостерігає за будиночком лісника.
— Операцію призначено на завтра, — сказав Гомулка.
Того ж дня надвечір Вольцов скликав «військову раду».
— Собака вже… — він виразним жестом провів рукою по горлу. Далі Вольцов розповів, що, сховавшись на узліссі, дочекався, поки старий поїхав у поле. Пес, здоровенний боксер, біг за возом.
— Він, мабуть, зачув мене нюхом, бо відразу ж повернув у кущі. Я чкурнув у ліс, собака за мною… Я підставив йому палицю, він вчепився в неї зубами. Тут я й настромив його на свій кинджал.
Вольцов розказував усе це дуже спокійно. Потім він заходився докладно пояснювати свій план. Садиба з усіма будівлями утворює рівний чотирикутник. Будиночок стоїть якраз навпроти стайні і хліва. В кам’яній огорожі є ворота. За стайнею, у відкритому загончику, цілий день бігають свині.
— Нашу операцію ми здійснимо серед білого дня, — сказав Вольцов. — Господарі годині о сьомій ранку поїдуть у поле і повернуться десь аж опівдні. На цей час садиба залишиться без нагляду. Ми з тобою, Вернер, пильнуватимемо, щоб нас не захопили зненацька. Зепп, Фріц і Хрістіан прикінчать свиню, а потім перенесуть її в табір.
За словами Вольцова, все було дуже просто.
— Як же ми її заколемо, чи, може, мені штуцера взяти з собою? — запитав Гомулка.
— Прихопи штуцер. Свиню вибирай не найбільшу, звичайно. Зв’яжете їй ноги, як тоді оленю. А потому, коли вже перенесете свиню в ліс, пришлеш, Зепп, кого-небудь за нами. Ми зразу ж прийдемо на підмогу.
Другого ранку Гольт і Вольцов почистили пістолети, Гомулка підготував свій штуцер, а Феттер і Цемцький витесали кілка. В дорогу хлопці рушили затемна і на світанку були вже на місці. Заховавшись у кущах, вони чекали, аж поки запряжений двома коровами віз виїхав з садиби.
— Сподіваюся, вони ще не встигли придбати нового пса і він не вчепиться мені в зад, — пожартував Феттер.
— Я перший перелізу через огорожу і відчиню ворота, — сказав Вольцов.
Вони ще з годину чекали. Потім повимазували собі сажею обличчя і рушили. Вольцов ішов попереду. Біля воріт хлопці якусь мить постояли прислухаючись.
— Собаки в них ще немає,—прошепотів Вольцов. — Він вже давно подав би голос.
Вольцов одним махом стрибнув на ворота. «Виходить, недарма нас муштрували і заставляли плигати і лазити через всілякі перепони, тепер і згодилося», — подумав Гольт. На подвір’ї загерготіла гуска. Ворота розчинились. Вольцов вигукував щось незрозуміле і показував рукою направо. Його слова потонули в оглушливому багатоголосому герготінні гусей.