— Дозвольте бути щирим? — перебив його Гольт. — Щось не можу пригадати, щоб я просив вас давати мені відповідь.
— Хай і так, — відказав Шнайдерайт. — Та в цьому не було й потреби. Адже як було з самого початку? Ми виявляли до вас усіляку увагу, а ви нам щоразу показували на двері.
— Таке може трапитися і сьогодні,— сказав Гольт.
— Дайте мені спершу закінчити. Ви нам щоразу вельми пихато показували на двері. Дозвольте ж і мені говорити щиро, гаразд? Ви — дрібнобуржуазний індивідуаліст, і носитеся з усілякими там своїми проблемами, а справді важливі проблеми нашого часу вас не обходять, у їх розв'язанні ви не берете аніякісінької участі. Гундель якось розповідала мені, що ви багато читаєте. То прочитайте «Як гартувалася сталь», — принаймні навчитеся, як людина сама собі дає раду. Гундель говорить, що ви приблизно однакової з нами думки щодо основних питань політики й економіки. Це мене тішить. Але вам треба позбутися вашого дрібнобуржуазного індивідуалізму.
— Давніше ви були красномовніші,— сказав Гольт. — Коли ви принесли мені «Маніфест», ви говорили значно краще, щоб не сказати людяніше. Постає питання: це залежить від того, на яку ногу ви вранці встали, чи від змісту розмови? Якщо хочете переконати дрібнобуржуазного індивідуаліста, то не товчіть воду в ступі. Але я це говорю між іншим. Дайте-но, будь ласка, вашу чашку!
— Якщо мені не пощастило ясно висловити свою думку, — сказав Шнайдерайт, — то…— Він замовк, не закінчивши речення, здавалось, його самого вразили сказані ним слова, і він задумливо, навіть заклопотано задивився на небо.
— Коли ви дискутували у винному погребку з Готтескнехтом, — сказав Гольт, — я ладен був поставити свій підпис під кожним вашим словом. Я і сам часто веду розмови з Готтескнехтом. Коли б ви їх чули, то могли б також розписатися під кожним моїм словом. Отже, наші погляди збігаються не лише в принципових питаннях, і зайвий раз у чомусь переконувати мене, дрібнобуржуазного індивідуаліста, немає потреби.
— А вас мої слова, видно, допекли до живого! — сказав Шнайдерайт. — Я зовсім не хотів вас скривдити. Але суспільний тип, до якого ви належите, ще покладає великі надії на індивідуалізм, мені навіть на думку не спало, що ви думаєте по-іншому.
— Що стосується людських типів, то тут ви взагалі небагато тямите, — відказав Гольт. — Ви ділите суспільство на кілька основних типів, а потім поводитесь з людьми, наче з мішком гороху: гарне — в сито, а погане — в корито. Про те ж саме, тільки іншими словами, я говорив і з Гундель.
— Гундель ви це виклали, мабуть, надто складно. І їй розібратися в цій плутанині, одібрати з неї серйозні критичні зауваження було нелегко, — сказав Шнайдерайт. Слова Гольта його скоріше підбадьорили, ніж образили. — Річ у тім, що ви, напевно, самі не знаєте, чого хочете.
— Здається, ви подолали кризу форми висловлювання, — сказав Гольт. — Коли ви й надалі так говоритимете, я з інтересом слухатиму вас, нехай навіть ви називатимете мене плутаником чи бозна-ким.
— Про горох ви теж докинули вдало! — відказав Шнайдерайт. — Про це я ще мушу як слід поміркувати, може, ви й справді у чомусь маєте рацію. На щастя, ми обидва не дуже вразливі. У всякому разі, відтепер я намагатимуся говорити з вами про прості речі якомога складніше, аби ви їх краще розуміли.
— А я намагатимуся, — сказав так само глузливо Гольт, — по змозі наблизитись до свого суспільного типу, яким ви його собі уявляєте, бо ж навіщо вам без потреби ускладнювати життя!
Обидва розсміялися, і Гольту раптом Шнайдерайт видався не таким уже й поганим. Шкода тільки, що він увесь час стоїть на його шляху, — коли б не це, з ним можна було б чудово порозумітися.
— Повернемося до нашої теми! — несподівано серйозно сказав Гольт.
Шнайдерайт погодився.
— Гундель із ваших слів багато дечого дізналася, і передусім, що ви дуже самотні. Не гаразд, коли людина живе в такій ізоляції, лише сама для себе…
«Зараз знову почне агітувати за вступ до своєї молодіжної організації, аж сміх бере… Для них усе це надто просто!» Гольт поблажливо і трохи іронічно посміхнувся. Шнайдерайт, помітивши його посмішку, замовк. Але тепер він прореагував по-іншому, ніж колись; він пильно подивився Гольту в обличчя і тихо, як тільки можна було це зробити через його бас, запитав: