Потім він лежав поруч неї в темряві. І нічого, нічогісінько не лишилось — ні втіхи, ні люті, тільки голос Кароли:
— Якби ти знав, якою близькою я була тобі тоді, коли ми слухали П'яту симфонію Брукнера… Фатальний збіг обставин завжди забирає від мене людей якраз тоді, коли в мені пробуджується пристрасть. І ця пристрасть непомітно, як зайнялась, так і гасне. Мабуть, така вже моя доля — з любов'ю до дітей іти по світу…
Гольт підвівся і сів біля неї. Він чув, як вона говорила про любов до дітей, про те, що життя непомітно промайне і невідомо де зникне, що кожен колись запитає себе: а чи скористався я з нього? Що вона передусім любить в людях святковість… Вона говорила і говорила без упину, так, ніби буря пестощів і насолоди, що пронеслася над нею, зовсім не зачепила її.
«Я — ідіот!» — подумав Гольт. Він відчував себе спустошеним, ошуканим. Ні, це він сам себе обдурив. Він завжди обдурював себе, позбавляв усього найкращого, що є в житті. Розмінювався на дрібниці. Гнався за власною тінню. Так, він справжній ідіот.
«Про що вона там говорить? Вона говорить про прощання».
— В цьому місяці я поїду звідси, покину все мені близьке і житиму в Мюнхені. Ти розумієш краще за інших, що для того, аби потім сказати: «Я прожив своє життя не марно», треба його знати.
Авжеж, Гольт це розумів.
— Але ти залишишся у мене в пам'яті до кінця днів моїх… — бриніло поряд нього, — у горі і в радості… Я вірю у своє щастя і в життя…
Карола не вмовкала ані на мить, і він пішов до себе в номер. Там Гольт знову, як і годину тому, підійшов до вікна, він полонений, що дивиться на волю, полонений власних помилок, яким не видно було кінця й краю. Його понімав відчай, та він не піддався і змусив себе прийти до певного рішення.
Другого дня вранці Гольт заявив:
— Залишатися тут далі немає рації. Будь ласка, дозволь мені відвезти тебе додому. Треба поспішати, поїзд іде через годину.
Карола розгубилася, але на Гольта це не справило ані найменшого враження.
Вдома він поринув у роботу. Ввечері, виснажений і втомлений, він лежав у ліжку, заклавши руки під голову, і з мороку ночі, з темряви помилок і сорому перед ним знову з'явився немеркнучий образ Гундель.
Через тиждень Гольт наважився нарешті подзвонити Церніку.
— Я був ідіотом, — сказав він, — сьогодні мені це ясно. Я повстав проти вас, бо ви шорстка людина. Ви така ж шорстка людина, як і ваша правда. Прошу вас, не гнівайтеся на мене! Приходьте знову, мені бракує вас і вашої критики. Ви необхідні мені!
І Цернік прийшов. Він лежав у шезлонзі, пив з великого кухля колу і похмуро й зловтішно дивився на Гольта. Він вислухав усе, що йому виклав Гольт, і став ще похмуріший, а трохи згодом скептично заявив:
— Ви гадаєте, що перевалили через критичний рубіж? Ні, вам іще далеко до цього! У вас уже не просто криза, ваше життя тріщить по всіх швах. Виливайте все, що у вас накипіло на душі, поки не пізно!
Цернік знову сперечався, радив, вказував, приносив книжки. І все ж колишнього довір'я між ними не було. Цернік тепер тримався на певній відстані. Він був люб'язний, додержувався правил пристойності. А може, це тільки здавалося Гольтові?
Незабаром професор Альт привіз із заводу новину: доктор Бернгард тишком-нишком разом з дружиною і дочкою перейшов зональний кордон і оселився в Мюнхені.
7
Після жаркого, з грозами серпня настала м'яка рання осінь. Стояли теплі дні і прохолодні ночі.
В будні Гольта, що минали як і раніше: уроки в школі, заняття вдома, короткий нічний відпочинок — часто вривалися різні події. Втім, муніципальні вибори його майже не цікавили, бо він іще не мав права голосу, та для нього й так було ясно, що переможе єдина партія, до якої належав Шнайдерайт.
Після жнив продовольчі пайки і справді були збільшені, а по той бік кордону було створено Бізональну економічну раду. На Нюрнберзькому процесі ось-ось мали оголосити вирок. Егон Аренс стурбовано і водночас з демонстративною байдужістю часто говорив про загрозу війни.
— Та не давайте ви збивати себе з пантелику отому базікалові Грошу! — говорив Аренсові Гольт. — Той чоловік несповна розуму! Хіба ви не бачите, що ліквідація банків доконала його?
Загалом політичні події цікавили Гольта хіба що тоді, коли у них з Церніком спалахувала дискусія на абстрактні теми. Гольт мріяв про університет. Одного разу він нишком побував на лекції батька. Професор Гольт у цьому семестрі читав «Загальну гігієну» та «Вступ до мікробіології». Гольт сидів серед слухачів у переповненому залі. Він придивлявся до облич студентів, серед яких багато було одного з ним віку, сповнений гордості, дивився на батька, високого, сивого, що стояв за кафедрою і читав аудиторії добре підготовлену лекцію Ще півроку — і почнуться письмові екзамени на атестат зрілості. Не мине й року, як його мрія здійсниться: він вступить в університет, у цю цитадель розуму.