Вона говорила і вела Гольта далі, від малюнка до малюнка, вводила його в чужий, але тепер уже зрозумілий йому світ. Це був світ задніх дворів, де квітка, що зацвіла поміж ящиками сміття, здавалась садом, а купа сміття ставала дитячим майданчиком.
— На лавці сидять троє чоловіків, два з них — інваліди війни, наймолодший — на дерев’яній нозі, старший — з одним оком. Всі троє змарнілі, у них немає роботи, не люди, а руїни, йшов 1922 рік… «Знаєте, — говорить один з них, — про це краще не думати…»
— Але ви, Вернер Гольт, ви мусите про це добре подумати! — заклинала фрау Арнольд. — Задумайтесь над цим!
Лише на вулиці вона відпустила руку Гольта. Біля дверей її будинку він мерзлякувато затягнув поясом кожушок і промовив:
— Я вам багато чим зобов’язаний!
— Не будемо рахуватися, — сказала вона. — Краще взаємно вчитимемося одне в одного.
— Взаємність — велике слово, — відповів Гольт. — І нове у моєму словнику. Але я його застосовую по-своєму — завжди буду вашим боржником!
Потім настали різдвяні свята.
Увечері на різдво Гольт сидів з батьком і Гундель. Гундель прикрасила червоними лампочками невеличку ялинку. Професор Гольт прийшов прямо із своєї лабораторії і навіть забур зняти білий халат.
— Будь у халаті,— сказав Гольт, — Адже ти все одно ще підеш працювати в лабораторію. Я ж тебе знаю, — справити справжнє німецьке різдво у тебе ніколи не вистачало таланту. — Він повернувся до Гундель. — А ти? Підеш до Шнайдерайта? Ну що ж, гаразд, в такому разі я можу спокійно піти на концерт Баха.
Гундель поставила на стіл вазочку з печивом. Професор Гольт покуштував.
— Феноменально.
— Розкіш, — сказав, і собі покуштувавши печива, Гольт. — Де ти його взяла?
— Сама спекла! — пояснила Гундель. — Мав бути пиріг, але, на жаль, не вдався. Доктор Гаген зробив мені штучні дріжджі, а я забула покласти їх у тісто, й тому пиріг не підійшов. Я негайно повезла тісто до доктора Гагена, чи не врятує, бува… — На щоках у неї з’явились ямочки, — Він завжди говорить, що для хімії немає нічого неможливого. Але тут і він був безсилий. Тільки й того, що прочитав мені цілу лекцію, чому процеси випічки необоротні, та порадив порізати пиріг на шматки й посушити, як сухарики.
— І все ж на смак зовсім непогане печиво, — сказав професор Гольт.
— Трохи, правда, незвичне, — зауважив Гольт. — Сюди б тмину, а потім полити розсолом з-під оселедців!
Гундель підвелася з-за столу перша. Гольт іще з годину посидів у лабораторії з батьком. Невдача Гундель спершу розвеселила його, а потім нагадала найпохмуріший період його життя: різдвяні святки 1944 року, проведені в казармі танкістів. Він згадав стан повної безвихідності, у якому тоді опинився. Сьогодні був мир. І про це слід пам’ятати. Хай навіть і зараз йому ще не видно ні дороги, ні виходу, а життя все-таки продовжується.
Надворі під вікнами лабораторії хтось оббивав сніг з черевиків. Цернік. Він був на святковому різдвяному вечорі, влаштованому Комітетом народної солідарності його району для старих людей і, йдучи звідти, промерз до кісток. Вуха в нього почервоніли, з очей котилися сльози, і перше, єдине слово, яке він промовив, було: «Коли!» Окуляри в нього запотіли, він старанно протер скельця й оглянув своїми короткозорими очима лабораторію. Гольт зварив колу, професор зготував грог. Тими напоями Цернік трохи зігрівся, в ньому знову спалахнула жага до диспутів.
Гольт непомітно вийшов з кімнати.
— А тепер слухайте, що я вам скажу! — долинув до нього Церніків голос, коли він піднімався сходами вгору.
У себе в кімнаті Гольт заходився ритися в книжках, яких у нього назбиралось вже чимало. Йому потрібно було знайти подарунок для Юдіт. Він узяв з полиці книжку — добре збережений томик інзельського видання[95], роман «Трістан і Ізольда», переклад з французької. На думку йому одразу спала Анжеліка.
Невже вона для нього зовсім не дорога? Він тепер майже не звертав на неї уваги, хіба що зрідка кивне їй головою в школі. Він знав, що дівчина страждала. Але він мусив бути стійким, щоб не потрапити у скрутне становище, з якого важко буде потім вибратися. І все ж чому він не підтримував з нею дружніх стосунків, як, скажімо, з Гундель або з Юдіт? Чи навпаки: чому він не виходив за межі норм у стосунках з Гундель та Юдіт?