Не обманюй себе. Адже в думках ти нічого так палко не бажаєш, як, не роздумуючи, кинутися у вир великого щастя з Гундель, з Юдіт, хай навіть потім залишиться на душі неприємний осадок. Тільки й того, що з Гундель зовсім не ти вирішуєш, а крім того, поперек дороги тобі стоїть інший, що оберігає її від тебе. А щодо Юдіт то ти не насмілюєшся, вірніше, поки що не насмілюєшся, чекаєш сигналу. Хіба вона не тримала вже тебе під руку? Але ти хочеш діяти цілком певно, перш ніж стати на шлях випробуваних правил фрау Ціше. Як це там сказано? Перевір, верхня поличка, ліворуч скраю. «І як покірно сукахтивість випрошує шматочок духовної поживи, коли їй відмовляють у шматку м’яса…»[96] Кидаєш книжку на стіл! Тобі неприємно, що думки реакційного філософа такі співзвучні всьому твоєму єству, що його минуле тягне назад, у найглибше варварство. Можеш і далі спокійно обдурювати себе. Недовго вже глечику ходить за водою. Ти й сам відчуваєш, що земля хитається під ногами, і варто тобі чесно подумати про все це, як знов опинишся на роздоріжжі.
Гольт рвучко зняв з вішалки кожушок, надів його і знову задумався. Нарешті він загорнув для Юдіт Арнольд два томики віршів Гете, а також узяв з собою роман «Трістан і Ізольда».
Гольт поїхав у Менкеберг. Біля дверей з табличкою «Баумерт» крізь вузький проріз для листів він укинув тоненький томик «Трістана і Ізольди».
Потім повільно побрів зимовими вулицями. Звідкись долинало бовкання дзвонів. Він пішов назустріч тим звукам. У вікнах мерехтіли вогники свічок, але сьогодні це не означало, що припинено подачу електричного струму, сьогодні мало хто засвічував електричне світло. Сьогодні були різдвяні свята. Хто в цей день не згадує свого дитинства? Може, це і фальшивий світ, оте раннє дитинство, що не знає ні помилок, ні провини, проте він ніколи не втрачає своєї принадності. Підготовка до різдва, саме різдво, сподівання великої радості, вогні різдвяної ялинки, світ казок і дитячих мрій. Так, дитинство — це справжнє життя, а те, що зветься життям, є не що інше, як пробудження від щасливих дитячих снів. Щастя зазнає, мабуть, тільки той, хто нічого не знає про різні протиріччя життя.
В холодному парадному Гольт почув крізь двері різдвяну пісеньку, що її виконував по радіо дитячий хор. Він піднявся нагору, постукав і зайшов до кімнати. Арнольд лежав на дивані — для нього сьогодні було справжнє свято, адже оголошеннями про обмін були заповнені майже дві сторінки газети. «Пічку-чудо» міняли на підодіяльник, відріз на пальто — на автопокришки, хатні черевики — на самосад.
Фрау Арнольд сиділа у своїй кімнаті за столом. На плиті сичала в казанку вода. І тут, з її маленького радіоприймача, також линули різдвяні пісні. Коли двері відчинилися, вона підвела голову і рукою відкинула з чола пасмо чорного волосся.
— Вернер! — вигукнула вона, і її обличчя засвітилось радістю. — Просто чудово, що ви прийшли!
Гольт усе ще стояв біля порога. Вони не домовлялися про зустріч, але вона зраділа і назвала його по імені… І Гольт пригадав: з часів дитинства це були перші різдвяні свята, які він зустрічає не сам.
Юдіт Арнольд взяла у нього кожушок.
— І ви залишили свого батька самого?
— У нього Цернік, — відповів Гольт. — Вони знову зчепилися за генетику, аж пір’я летить. — Він спостерігав, як вона готує чай.
Юдіт сполоснула чайник окропом, вкинула в нього листя ожини, залила кип’ятком, дістала дві чашки і поналивала в них чай.
Він подав їй томики Гете. Фрау Арнольд погортала їх, на обличчі в неї з’явилася винувата посмішка. Вона трохи боязко, ніби вибачаючись, але відверто, як завжди, призналась:
— Пам’ятаєте, як я виступала проти віршів… Відтоді я багато думала про це. Я не хотіла, щоб мене щось хвилювало і надихало, крім важкої мети, за яку я борюсь… Я гадала, що зраджу сама собі. Але тепер я зрозуміла, що мені ще треба багато вчитися.
Гольт дивився, як вона перегортала тоненькі сторінки, з якою ніжністю її пальці доторкувались до кожного аркушика. І в душі у нього закипала люта ненависть до чоловіка, що лежав у кухні на дивані.
Вона поклала книжки і хотіла подякувати, але він сказав:
— Людина, що лишилася вірною собі у Равенсбруці, може не боятись, що Гете або хтось інший змусить її зрадити саму себе. Зустрічаючись зі мною, ви також не зраджуєте саму себе, ви це знаєте, інакше не назвали б мене сьогодні по імені. Адже правда? Це означає, що ви довіряєте мені.