Вона ледь помітно кивнула.
— А якщо ви мені довіряєте, — продовжував він, — то повинні допомогти мені в дечому розібратись, бо без вашої допомоги я не дам цьому ради. Чому ви живете з цим чоловіком, чому не підете від нього?
Вона різко повернулась до Гольта, а потім знову втупилась поглядом просто себе.
— Зараз я поясню вам, — сказала вона і, запинаючись, так, наче їй важко давалося кожне слово, почала розповідати: — Я знала Арнольда, ще коли була дитиною. Він на вісімнадцять років старший за мене. Він жив у цій квартирі разом із своєю матір’ю, а ми на кілька будинків далі. Він був соціал-демократ. Мій батько до тридцять третього з ним часто дискутував, але ніколи так і не зміг його переконати. Після приходу до влади Гітлера мені довелося переховуватись, і я загубила Арнольда з поля зору. Потім настали неспокійні часи підпілля, я потрапила у Равенсбрук, і раптом узимку 1943 року мене звільнили. Мені тоді було двадцять років, і я не знала, куди подітись. Ніхто й на поріг не пускав мене. Я була хвора і вкрай знесилена. Зима стояла холодна. Я обійшла всіх знайомих, але ніхто не допоміг мені, бо я була поза законом. Навіть ті нечисленні товариші, які ще залишалися на волі і боролись, відмовлялися мені допомогти. Минуло кілька місяців, перш ніж вони знову стали мені довіряти, певна річ, вони і не мали права довіряти мені після такого несподіваного звільнення… Тяжкі то були часи для мене. Я не знала, як жити далі. І тут я зустрілась з Арнольдом, він підібрав мене буквально на вулиці і взяв до себе. Його матері вже не було серед живих. Він був солдатом і приїхав у відпустку. Перш ніж знову поїхати на фронт, він одружився зі мною. Звичайно, мені не слід було виходити за нього заміж, бо я ніколи його не любила. Але у мене не вистачило духу сказати «ні», я не хотіла бути невдячною і… мені забракло сил сказати «ні», тому що я боялась знов опинитися на вулиці, без даху над головою. Арнольд уже в тридцять третьому примирився з націстами. Сам він не став націстом, але і чути більше не хотів про політику; таким він залишився й по сьогодні. Але по відношенню до мене він тоді поставився людяно…
Гольт різко хитнув головою.
— Ні, не кажіть нічого! — попросила фрау Арнольд. — Отже, я стала його дружиною… зайшла в тяж від нього і сказала йому про це. Потім я зовсім несподівано налагодила знову зв’язок з підпіллям і — я не могла діяти інакше — знову зайнялась нелегальною роботою. Кілька місяців усе йшло гаразд, а потім мене знов ув’язнили. У в’язниці в мене сталися передчасні пологи. Дитина не прожила й години… Сюди я повернулася раніше за Арнольда — у травні. Він приїхав у серпні і запитав про дитину. Він сказав, що це я вбила її, тому що політика, мовляв, мені дорожча за його дитя. Він, звичайно, не може цього зрозуміти. Взагалі він багато чого не може зрозуміти. Звідки йому знати, чого я натерпілася в камері, як у мене боліло серце за дитиною… Ви питаєте, чому я не піду від нього? Адже я залишаюсь його дружиною тільки на папері. Я приводжу до ладу його речі, стежу, щоб він зовсім не занепав, перу йому білизну, варю їсти, прибираю кухню й кімнату, а також вистоюю за нього в чергах біля крамниць. Він хоче, щоб так було й надалі. Тож усе так і залишиться. Я не можу розлучитися з ним після всього того, що було, я повинна принаймні піклуватися про нього.
Гольт мовчки дивився на фрау Арнольд. Вона зблідла, гіркі зморшки залягли в куточках її губ. На заводі вона була мужньою жінкою, і скільки мук витерпіла в минулому, а вдома корилася і спокутувала провину, яку на неї звалили.
Вона сказала:
— Того, про що я розповіла вам, ніхто не знає. Вам я мусила, зрештою, розповісти, як усе було. Але більш про це ні слова ніколи!
Гольт відчував, що це протиріччя не пасує до фрау Арнольд і що колись вона переборе його, можливо, навіть скоро, і, можливо, саме він зуміє допомогти їй в цьому.
— Я взяв квитки на органний концерт в Зюдкірхе. Ні, ні. Якої ви про мене думки! Ніякої служби там не буде! Справжній концерт органних творів Баха. Ходімо, не роздумуйте!
На вулиці вона взяла його під руку. Це теж було нове, але його вже ніщо не дивувало. Він спробував пояснити їй, що таке поліфонія, строга імітація, фуга, контрапункт. Знялася хуртовина. Десь удалині знову закалатали дзвони, і їх передзвін розлягався по безлюдних вулицях.
Після свят аж до Нового року Гольт не зустрічався з фрау Арнольд. Зима прийшла із снігопадами і жорстокими морозами. Становище на заводі стало критичним. Фрау Арнольд була перевантажена роботою. Вона майже не роздягалась і майже не спала, весь час була в роз’їздах. Незважаючи на лютий холод, вона їздила на шахти і, як колись Мюллер, привозила вугілля, сировину, ампули, пакувальний матеріал. Професор Гольт також днював і ночував на заводі.