Професор сидів за мікроскопом. В приміщенні було темно, тільки мікроскопна лампочка кидала яскравий пучок променів на його обличчя.
— Не будемо повертатися до цієї справи, — сказав він. Його голова закривала лампу; сиве волосся, осяяне світлом, вилискувало, наче срібло. Зненацька Гольт пригадав давно минулі часи, картини з раннього дитинства, немов живі, постали в нього перед очима. Тоді ще не було відчуження між ними, тоді ще не лунали глузливі репліки матері і батько був для нього втіленням усіх чеснот, всемогутнім, всезнаючим, добрим мудрим другом і вчителем. Тоді Гольт ще нічого не знав про протиріччя, притаманні людям, а нині він знав про них. Батько для нього вже не був ідолом, німб назавжди зник. Батько мав свої слабкі сторони — його препарати завжди були для нього трішечки ближчими за сина, але все це компенсувала батькова справедливість. Батько був людиною, можливо, навіть великою людиною, і, безперечно, взірцем для нього. Гольт зараз щиро хотів заприязнитися з цим чоловіком.
— Дозволь мені з півгодини посидіти біля тебе, — попрохав він.
Професор Гольт посунувся, ніби запрошуючи його сісти поряд. Батько й син сиділи один біля одного, освітлені лампочкою. І віднині вони часто сидітимуть отак в лабораторії, заглиблені в розмову. Інколи Гольт мовчки допомагав батькові.
У травні Гольт одержав листа від доктора Гомулки.
Протягом усього березня і квітня він наполегливо працював, щоб ліквідувати і решту прогалин у своїх знаннях з іноземної мови та географії. Але напередодні письмових екзаменів він припинив працювати — чого зовсім не знаєш, того за цих кілька днів не надолужиш. Гольт вирішив послухати поради батька й перед початком екзаменів з тиждень відпочити. Він вирішив кудись поїхати, — залишаючись тут, все одно не відірвешся од книжок, — і сказав про свій намір Готтескнехтові.
— Хочете прогуляти заняття в школі! — обурився Готтескнехт. — Я цьому не сприятиму!
— В такому разі я змушений буду тяжко захворіти, — відказав Гольт. — Чи вас задовольнить довідка, видана професором?
— Коли ви захворієте, то буде зовсім інша справа, — відповів Готтескнехт.
Але куди поїхати? Аренс запропонував йому пожити в заміському будинку його батька. Він і досі запобігав перед Гольтом, хоча з недавнього часу Аренса начебто щось пригнічувало.
— Ми повинні подати документи, щоб нас занесли в списки поступаючих в університет, — сказав він. — Дирекція видасть нам тимчасові посвідчення, що ми складатимемо екзамени на атестат зрілості, а самі атестати подамо пізніше. Ви вже піднімали про це клопотання? Ні? Але ж пора! Ви, безперечно, вчитиметесь у нашому університеті?
— Не знаю, — відказав Гольт. — Мене тягне до Еберсбаха. Тільки не дуже хочеться кудись їхати звідси.
— Справді? А я будь-що поступлю в якийсь інший університет, — сказав Аренс. Він довірливо взяв Гольта під руку. — Разом з документами треба подати твір, від цього багато залежатиме. Тема твору повинна бути пов’язана з майбутньою професією… І я ніяк не придумаю, що мені написати!
— «Лікар і гуманізм» — адже чудова тема! — порадив Гольт.
— А ви напишете за мене? — вигукнув Аренс. — Я вважаю це… — Він кілька разів вклонився Гольтові.— Мушу сказати, що з вашого боку це справді… мило!
Гольт написав твір за якихось кілька годин, і Аренс на знак вдячності приніс йому кілограмову банку американської натуральної кави.
— Може, вам потрібен ще один твір? — пожартував Гольт. Він взяв каву й подумав про Церніка.
В той час, коли Гольт усе ще вагався, чи слід йому прийняти пропозицію Егона Аренса, несподівано прийшов лист від доктора Гомулки. Невдовзі після повернення з Гамбурга Гольт повідомив адвоката про те, що він знову живе у свого батька і має намір складати екзамени на атестат зрілості. Адвокат якнайщиріше похвалив його за це рішення. Потім їхнє листування припинилося. А зараз доктор Гомулка писав, що з полону повернувся Зепп і що він уже два тижні живе у Нюрнберзі, що Зепп прагне передусім знову поступити в школу у радянській окупаційній зоні й що він оселиться у свого дядька, зубного лікаря Гомулки, в Дрездені. Зепп уже виїхав з Нюрнберга.
Гольт поглянув на дату листа і підрахував, скільки вже минуло днів. Потім замовив телефонну розмову. Отже, Зепп повернувся! Нарешті-таки дали Дрезден. Чутність була нікудишня. Зепп учора поїхав до Саксонської Швейцарії, щоб там, у мисливській хатині, спершу трохи відпочити. Він уже написав Гольту листа, Зепп запрошує його в гори. Зубного лікаря з Дрездена важко було зрозуміти, хоч він кричав у трубку, наче його пацієнт. Він детально пояснив Гольту, де міститься мисливська хатина, як називається найближче село і залізнична станція.