— Ти все надто ускладнюєш, — мовив Гомулка після тривалої паузи й роздумів. — Пошуки пізнання, ясності, так, це і мені знайоме. Але твої відчайдушні пошуки свого «я», життя, кохання… Дай своєму «я» дозріти, дай коханню самому прийти до тебе і живи тим життям, яке вирує навколо тебе! Ждати також треба вміти. Але це не відповідь на твоє запитання. — Полум’я освітлювало обличчя Гомулки. Він посміхнувся, і шрам на щоці зробив цю посмішку сумовитою. — Можливо, ти просто любиш ускладнювати. Те, що одні люди переживають легко, інші мусять вистраждати. Таке буває. Я знаю, що таке буває, відтоді, як прочитав у таборі вірші Бехера. Все, що довелось пережити багатьом — занепад Німеччини, її повернення до варварства, вигнання, тугу за батьківщиною і її мовою, — усе це поет пережив сам. Читаючи його поезії, відчуваєш, як глибоко і щиро він страждав.
— Я не поет, — зауважив Гольт. — І досить, не треба більше про це говорити.
Він вдивлявся в ніч, бачив силуети голубих ялин на тлі зоряного неба. У кущах шарудів якийсь птах.
— Будиночок, чудовий краєвид, — промовив Гольт, — мені хотілось би мати такий притулок.
— Я дам тобі ключ! — сказав Гомулка. — Приїзди, коли тобі заманеться. Інколи ми тут зустрічатимемося з тобою.
— Завтра мені треба бути вдома, — сказав Гольт. — Післязавтра починаються випускні екзамени. І перший — твір з німецької літератури. В ньому я викладу цілу купу так званих розумних думок, мені доведеться серйозно говорити про гуманізм та історичний прогрес тощо. А от про те, що є такі ночі, як ця, і такі гори, і місячний серп за ялинами, і друг поруч, і мрія про щастя, і що задля цього варто жити… На жаль, Зепп, про це я не напишу у своєму творі.
9
П’ять письмових екзаменів за два тижні.
— Ну і втомився! — сказав Гольт, коли все минулось.
Велика контрольна робота з математики була для нього насолодою, твір з літератури також. Обидва переклади, з латині і з англійської мови, як і слід було чекати, завдали йому чималого клопоту і змусили трохи попріти. А на хімії, зовсім несподівано, він сів у калошу. Всім учням дали одну тільки тему: «Хімія і техніка побутових силікатів». Це була неорганічна хімія, і він її зовсім забув. Кілька хвилин Гольт сидів за партою і тупо твердив: пісок і сода, пісок і сода — більше нічого не спадало йому на думку. Але ж так не можна! Він мусить або повернути чистий аркуш, або щось писати. Отож він писав, що спадало на думку.
«Побутові силікати, — писав Гольт, — хто одразу ж не згадає про скло, а згадавши про скло, не подумає про залиті світлом приміщення з заскленими вікнами, а водночас і про руйнівні наслідки повітряної війни?» Готово! Тепер можна викласти причини другої світової війни. Але ні, краще написати про винахідливість людського розуму, який дає можливість вставляти у вікна картон, і передусім ігеліт. «Крізь ігеліт, — писав Гольт, щасливо перебравшись у галузь органічної хімії,— проникає, певна річ, менше світла, ніж крізь побутовий силікат — скло, однак коли малі розбишаки влучать футбольним м’ячем у вікно, тоді цей синтетичний матеріал і виявляє свої колосальні переваги над склом, свою перспективність». І він заходився писати про високополімерні сполуки та макромоле-куляри. А цю тему він добре підготував. Гольт віддав роботу і став чекати наслідків.
Через два дні його зупинив Готтескнехт.
— Гольт! — не тямлячи себе від гніву, почав Готтескнехт. — Я вас досить добре знаю і трохи розбираюсь у психології, а отже, мені ясно, що ви нічогісінько не знали. Це нечуване нахабство і глузування над екзаменаційною комісією! Хоча Петерсен твердить, що тема буцімто видалась вам надто легкою і ви з власної ініціативи вибрали значно складнішу — з галузі органічної хімії. І за вашу безсоромність і нахабство вам хотіли поставити одиницю! Але я пригрозив дійти до найвищих урядових інстанцій, коли робота не буде визнана «такою, що не може бути оцінена!
— Ну що ж! — сказав Гольт. — «Не може бути оцінена» — це краще, ніж «п’ять»!
Після письмових екзаменів шкільні навчання продовжувались. Але ніхто до них серйозно вже не ставився. На уроки приходили, коли кому заманеться. Вчителі, траплялося, заходили до зовсім порожнього класу, і класний журнал зарябів од зауважень. Гольт відвідував ще тільки уроки математики та інколи, аби порадувати Готтескнехта, залишався на урок німецької літератури або історії. Решту часу він ліниво відлежувався в саду на шезлонзі.