Тут і застав його якось розлютований Готтескнехт, який по дорозі додому зайшов до Гольта в сад і зажадав від нього пояснень.
— Нагромадження сил для усних екзаменів, — пояснив Гольт, — або тиша перед бурею. Не гнівайтесь, пане Готтескнехт!
Розпочались усні екзамени. Готтескнехт проекзаменував Гольта з німецької літератури й історії, Лорентцу він блискуче склав математику. Далі біологія, фізика, і от уже екзамени позаду. Гольту вивели загальну оцінку «добре».
Готтескнехт ішов з ним по коридору.
— Ви можете гордитися, я також горджуся тим, що ви були моїм учнем, — адже за рік ви не тільки склали екзамени на атестат зрілості. Ви домоглися більшого — почали по-серйозному жити. — Він узяв Гольта за лікоть. — І все ж у вас щось не клеїться. Скажіть чесно: вам і досі не дає спокою історія з отією жінкою?
— Я трохи перевтомився, — відповів Гольт. — І взагалі не можу зрозуміти, що ви маєте на увазі.
— Я маю на увазі, скажімо, своєрідний підтекст вашого твору, — продовжував Готтескнехт. — За твір ви одержали чисту одиницю, і хто вас не знає, той не помітить, що за вашими слушними, ясними і чіткими думками та висновками криється якесь розчарування… Ви напрочуд розвинулись інтелектуально. Але що викликає у вас такий песимізм?
Гольт знизав плечима.
— Їй-богу, я і сам не знаю.
— Мені б не хотілося упускати вас з поля зору. Вас, безперечно, приймуть в університет, але мені б не хотілось втрачати зв’язок з вами. — Біля учительської вони зупинились. — Скоро настануть тривалі, аж до початку першого семестру, заслужені вами канікули. Заходьте до мене! — Не встиг Гольт подякувати, як Готтескнехт додав: — І знаєте, що? Якщо надумаєтесь зайти, візьміть із собою також Гундель і Шнайдерайта.
Гольт люб’язно кивнув. Сьогодні, коли він склав останній екзамен, прохання Готтескнехта привести з собою Шнайдерайта видалося йому просто безтактним.
Учні востаннє зібралися в класі. Радість била через край. Гофман приніс із собою пляшку горілки і пригостив усіх, окрім Гейслера.
— Хоч я й був усього тільки уповноваженим класу, — заявив він, — але, як свідомий представник свого класу, я не питиму з моїм класовим ворогом, нехай навіть він тричі буде моїм товаришем по класу!
Одноокий Букк хильнув чималеньку порцію і тепер його неможливо було стримати.
— Дозвольте мені востаннє узяти слово! — вигукнув він. — Можна? Це буде анархічна, підбурювальна і грізна промова проти духу школи взагалі, проти будь-якої освіти, за організоване введення у місті й на селі безграмотності!
Букк вискочив на стіл. — Абітурієнти! — загорлав він. — Матуранти! Абсольвенти! Кандидати! Час настав! Прийшов кінець вашому рабству! Але мільйони школярів в усьому світі ще стогнуть під гнітом учительської меншості…
Двері розчинилися, ввійшов Готтескнехт.
— Я вам покажу гніт! — сказав він. — Без учительської меншості ви не змогли б написати навіть свого прізвища! Поки що ви підлягаєте шкільному порядку! І хто непристойно поводитиметься, той не одержить атестата зрілості!
Збентежений Букк зліз із столу.
Готтескнехт стояв перед класом.
— Канікули почнуться лише через тиждень. А доти ви ще ходитимете на уроки. Тут немає нічого смішного!
Гольт поспішав додому. На нього чекав батько, а може, й Гундель. Адже сьогодні був таки знаменний для нього день, про який він мріяв більше року.
— Загальна оцінка — «добре», більшого при найпалкішому бажанні мені не вдалось досягти, — сказав він батькові.
— У тебе зовсім стомлений вигляд, — зауважив професор після того, як поздоровив сина. — Дається взнаки недосипання протягом кількох місяців. До початку занять тобі треба як слід відпочити.
Вони сиділи в кабінеті професора. Гольт знову і знову повторяв у думці: «Домігся!» Так, атестат зрілості у нього в кишені, а отже, він зробив великий крок уперед по шляху до Гундель.
Гундель ще не повернулась додому. Так, Гундель цікавила його дужче за вступні екзамени, які йому незабаром треба буде складати. Сидячи зараз у батька і відпочиваючи, він думав про те, що добре було б кудись поїхати з Гундель. Ключ від дерев’яного будиночка в горах лежав у нього в кишені. Певне рішення слід прийняти ще до того, як він стане студентом, як залишить її надовго саму. Він повинен прив’язати її до себе назавжди; в її житті, в її думках, окрім нього, тепер нікого не повинно бути. Він утратив дружбу Юдіт, але Гундель не віддасть нікому. Він просто не займався цим, поки складав екзамени. Гундель знову хотіла провести відпустку із Шнайдерайтом у таборі біля моря. Тепер вона повинна буде вирішити: або з Шнайдерайтом у таборі, або з Гольтом в горах. Він або Шнайдерайт! Адже поки це питання не буде остаточно вирішене, він не матиме спокою.