«Чого ти хочеш від Гундель? Мрієш, щоб вона була твоєю? Підкорити Гундель не так просто, вона володіє твоїми помислами, ти зачарований не лише її зовнішністю і чарами її молодості, ні, ти прагнеш її близькості, її визнання, прихильності. Ти завжди був вдячний їй за кожну подаровану нею хвилину… Колись Гундель стала поштовхом, сенсом і напрямком твого життя, твоїм майбутнім».
Нарешті вона прийшла. Гундель прийшла із Шнайдерайтом. Само собою зрозуміла річ — у такий знаменний день приходять поздоровляти!
— Щиро вітаю із закінченням школи, — сказав Шнайдерайт. — Адже це, як то кажуть, неабияка подія. Ми тут дещо принесли вам, Гундель зараз вручить.
Гольт, не встаючи, подав Шнайдерайту руку. Шнайдерайт поводився надзвичайно привітно. Здавалось, він не фальшивить, не лукавить. А може, просто вміло приховує свої почуття? Гольт не раз у його присутності викидав різні коники, але Шнайдерайт завжди був стриманий. Останнім часом він здорово змінився на краще. Тільки за Гундель тримався міцно, але і цьому скоро буде покладено край…
Гольт устав. Перед ним стояла Гундель у білій полотняній сукні. Так, Гундель. Сьогодні, у цей знаменний для нього день, вона була, як і завжди, скромна, усміхнена.
— Ти молодець! — сказала вона і віддала йому подарунок — твори Людвіга Фейєрбаха.
Гольт підсунув їй стілець. Сьогодні Гундель повинна сидіти біля нього. І тепер, коли вона сиділа біля нього, Гольт миролюбно позирав на Шнайдерайта. Сьогодні, в знаменний для Гольта день, порядок було відновлено. Навіть присутність Шнайдерайта не псувала йому більше настрою. Гольта навіть тішило, що Шнайдерайт поздоровляє його з подією, яка була першим кроком до скинення його з трону. Гольт набагато хитріший, ніж гадає Шнайдерайт. Гольт змінив свої плани: зараз нічичирк про якесь своє рішення! Ні, треба бути розумним і терпеливим, розсудливим і чемним. Адже він уже відвоював утрачені позиції, хоча Шнайдерайт про це ще й не відає. Тих вершин, на які сьогодні піднявся Гольт, Шнайдерайту не досягти ніколи. А на тих, на яких Гольт буде завтра, Шнайдерайтові й не снилось бути. Муляр піде з життя Гундель як безглузда помилка її юності, яку Гольт вибачив їй у знаменний для нього день.
Професор приготував напій, який він назвав «холодна качка», а жартома ще «Mixtum alkoholicum dilutissimum».
— Вибачте, а що це значить?
«Бас не тямить по-латині ні слова. А ми он які приязні,— великодушно пояснимо».
— Німецькою мовою це приблизно означає «максимально розведена алкогольна суміш», отже, її можна спокійно дудлити цілими літрами.
— Літрами, мабуть, ні, ми вже відчуваємо це. У «холодної качки» хитрі вуха.
— Дозвольте запитання!
«А щоб тобі заціпило, басе! Сьогодні всі повинні мовчати! Гофман теж нехай заткне пельку… Але ж це зовсім не Гофман, це Шнайдерайт… Здорово виходить… Говорить він справді, як Гофман. Що це він там верзе?..»
— Гольт тепер великий пан, він зі мною навіть розмовляти не хоче!
Гундель засміялась. Гольт ураз протверезився і собі посміхнувся.
— Анітрохи! Я у всьому наслідую батька, а хіба він не говорить з вами, як рівний з рівним?
— Ваш батько витесаний з іншого дерева, — відпарирував готовий до бою Шнайдерайт. — З найкращого будівельного дерева. У порівнянні з ним пагінець ще скидається на травинку!
— Ми, Гольти, спершу мусимо полиняти, — сказав Гольт. — Запитайте в батька, як він у двадцять років розмальовував декому пику за свою «Тевтонію»! Втім, у ті часи ви не мали б права битись на дуелі!
— О, в порівнянні з батьком ви домоглися значно більшого! — з глузливим визнанням відказав Шнайдерайт.
Словесна перестрілка несподівано набрала серйозного характеру.
— Ваш батько мені багато дечого розповідав, — отже, я в курсі справ. Якщо сьогодні декотрі двадцятирічні не вимахують кийками, наче тевтони, а змушені приборкувати свої пристрасті, то тільки тому, що до влади прийшли люди, що раніше не мали права битись на дуелях.
Посмішка Гольта стала холодною і злою. Він уже хотів було кинути якесь гостре, ущипливе слівце… Але в двері хтось постукав. Всі повернули голови.