«Цернік! Ви тільки погляньте, знов об’явився Цернік! Так, це він, і так само незграбно кланяється»,
— Я перешкодив? Адже я не перешкодив, правда?
І, як і завжди, почав міняти окуляри: окуляри для далини, окуляри для близькості…
«Безперечно, він прийшов мене поздоровити. Ні, я не серджусь на Шнайдерайта. їй-богу, сьогодні я таки справді не серджусь на Шнайдерайта! Але Цернік і не думає мене поздоровляти, адже він зовсім не знає, що сьогодні мій день, у нього на серці щось інше… Чому він так дивиться на Гундель?»
— Ви до нас не приходили цілу вічність, пане Цернік!
— Ану, налийте Цернікові «холодної качки»!
Цернік бере склянку, лице його розпливається в посмішці, він одкашлюється і нарешті випалює:
— З вашого дозволу — докторе Цернік.
— О-о-о! Поздоровляємо! Прийміть найкращі побажання! Звичайно, summa cum laude[100]. Отже, у вас, пане доктор, сьогодні також знаменний день?
— Що значить «також»? Ах так! Ви також? Це з мого боку свинство! Отже, поздоровляю!
«Чудово. У нас спільний знаменний день — мій і Церніків. Адже я не такий дурень, щоб не поділитися з Церніком. Це дає можливість заздалегідь посмакувати, як буде, коли і я відзначатиму одержання докторського ступеня. Але чого це Цернік не зводить очей з Гундель? І що йому треба від Шнайдерайта? Чого це він увесь час позирає то на нього, то на неї? Що сталося? Видно, Цернік має намір щось їм сказати! Ба, він прийшов сюди зовсім не задля того, щоб відсвяткувати одержання докторського ступеня, який йому тільки-но присвоїли. Ось він виймає з кишені листа. Звичайно, якась несподіванка, так я і знав, он він уже кидає свою «бомбу», зараз буде один з Цернікових приголомшливих сюрпризів…»
— Я одержав листа від старого Еберсбаха.
«Ага! Тільки чому він знову дивиться на Гундель і Шнайдерайта, а мене ніби й не помічає! Добре хоч, що я готовий до будь-якої несподіванки, що я зайняв вищу і для Шнайдерайта недосяжну позицію. Будь ласка, шквар далі, подавай свій сюрприз, мене ти не здивуєш! Ні! Мене ніщо не здивує!»
— Еберсбах пише, — сказав Цернік і почав читати: «…Обставини складаються якнайкраще. Найближчими днями ти одержиш офіційне призначення на посаду директора тутешніх підготовчих курсів…»
«Підготовчі курси? Що це… Адже я вже чув щось про них… Та це ж фрау Арнольд якось згадувала їх… Що ж воно таке?.. Стривай…»
— А вас обох, — сказав Цернік і знову подивився на Гундель та Шнайдерайта, — вас обох я заберу з собою. Жодних заперечень, ви будете моїми першими слухачами. За два роки складете в мене екзамени на атестат зрілості.
Сталося падіння з великої висоти. Гольт упав з своєї надійної, недосяжної для Шнайдерайта вершини в безодню. Але під час падіння — хоч це коштувало йому великих зусиль — скорчив на обличчі вираз радісного здивування. Не можна, щоб хтось помітив його стан! Якась невідома сила підняла його з стільця і повела до Гундель, змусила простягти руку, поздоровити Гундель міцним потиском. Та ж сила штовхнула Гольта потім до Шнайдерайта, спонукала його сказати щось на зразок: «Хто б міг подумати!..» Настав справді кульмінаційний момент. Отже, цей день став знаменним і в житті Гундель та Шнайдерайта! Гольт бачив кімнату, бачив людей, батька, Церніка — все наче в тумані, Гундель не тямила себе від радості.
— І я зможу… Невже я справді зможу стати навіть ветеринарним лікарем?
І Гольту здалось, наче Гундель враз віддалилась від нього далеко-далеко, вона сяяла від радості, ніби була освітлена барвами веселки. Все знову пішло шкереберть… Гундель лишилась на боці Шнайдерайта. А Шнайдерайт був близько, зовсім близько. Він чітко, крупним планом непорушно стояв у нього перед очима. І Гольт нараз відчув у душі дивну порожнечу, так наче після барабанного дробу раптом запала тиша. І серед цієї тиші, серед порожнечі лунало чимдалі швидше й голосніше: «Шнайдерайт буде студентом!.. Шнайдерайт буде студентом! Шнайдерайт… студентом…» В душі Гольта могутньою хвилею здіймалось не нове, ні, старе, добре знайоме, йому почуття! Воно понімало його і раніше. Але зараз це почуття було таке сильне, що, здавалось, заповнило його геть цілого. Тррхи згодом воно вгамувалось само по собі, перш ніж Гольт встиг уяснити, що це таке. Тиша, порожнеча…
Гольт ішов парком. Він знав, що на нього находило. Це всемогутнє почуття огортало його знову і знову, ставало дужчим за здоровий глузд і розсудливість, було часткою його єства.
Гольт знав — тільки Гундель може допомогти йому. Треба поставити її перед незаперечним фактом. А отже, він повинен поговорити із Шнайдерайтом. Шнайдерайт мусить зійти з його дороги. Вчора, коли вони кидали один одному ущипливі слова, Гольт пересвідчився, який облудний був мир між ними. Гольт не мав наміру інтригувати проти Шнайдерайта, це було б занадто. У нього вистачить мужності піти до Шнайдерайта і, якщо треба, сказати йому: забирайся під три чорти.