— А ви? Я валявся ще у багні Крейцнаха, коли ви прокрались у душу Гундель, переманили її од мене, збили з пантелику, збаламутили її душу.
— Але ж це було зовсім не так! — перепинив його Шнайдерайт. — Як ви можете таке говорити! Знаєте, як це було насправді? А ось як: Гундель жила тут…
— Стривайте! — зупинив його Гольт. — Я ще не закінчив! — Він сперся руками на письмовий стіл і, схилившись над Шнайдерайтом, сказав: — Ви повинні щезнути з життя Гундель! Годі ламати комедію, ніяких подорожей до моря! Ідіть своєю дорогою! Дайте, зрештою, Гундель і мені спокій!
— Послухайте-но, ви це серйозно? — з дивним спокоєм запитав Шнайдерайт. — Хіба ви можете розпоряджатися Гундель, наче якоюсь річчю?! Адже Гундель — людина! Не вселяйте дівчині в душу свого неспокою. Ви загубите її. Вона і сама не знає, чого хоче, адже вона ще зовсім юна, вона…
— Годі! — вигукнув Гольт і глузливо посміхнувся. — «Гундель не знає, Гундель юна, Гундель…» Не ховайтесь за альтруїзм! Ви зовсім не альтруїст! Ба ви найбільший егоїст, якого тільки можна собі уявити, вовк, що залазить у чужу кошару!.. Мовчіть! — вигукнув він, не тямлячи себе од гніву. — Фрау Арнольд… — чи, може, вона для вас теж підозріла, га? — фрау Арнольд мені розтлумачила, що серед вашого класу також існує певний кодекс честі, тверді поняття про те, що таке порядність і що таке підлість… Той, хто підступно і підло, ховаючись за маскою альтруїста, зманює у когось дівчину, той навіть серед таких, як він сам, вважається негідником, нікчемою і негідником…
Шнайдерайт схопився на ноги.
— Забирайтеся звідси геть! — гримнув він і тихо, погрозливо додав: — Коли вже тобі, хлопче, захотілося так зі мною говорити…
— Що тоді? — загорлав Гольт, кидаючись до Шнайдерайта з кулаками. Але тут він побачив його очі, і весь його запал вмить погас. То були очі Мюллера, а може, Юдіт чи Шнайдерайта — все одно, ясний, рішучий погляд приборкав його.
— Коли ви знову отямитеся, — сказав Шнайдерайт, — тоді ми продовжимо розмову.
Гундель, одна тільки Гундель була йому опорою і допомагала орієнтуватися в нетрях життя у цей триклятий час. В суботу перед полуднем, коли вона повернулася з ранкової зміни, Гольт постукав у її двері.
— Ти погано виглядаєш, чи ти часом не занедужав? — стурбовано запитала вона.
— Занедужав? Ні, я здоровий… — сказав він.
Але він був хворий, його мучила туга за Гундель, за домашнім затишком. Гольт сів. Останню ніч він майже не спав, у думці розмовляв з Гундель, вів безглуздий діалог. Він ніяк не міг забути своєї вчорашньої поразки. У нього лишилась іще надія, одним одна надія. Але коли Гундель віддасть перевагу Шнайде-райтові, тоді всьому край.
— Я думав… — почав він і замовк.
— Про що ти думав?
— Здається, Меттерніх… — промовив він. — Ні, не Меттер-ніх… Талейран сказав, що язик людині дано для того, аби вона приховувала свої думки. Мені це зараз спало на думку тому, що колись я також дотримувався цього правила, правда, не завжди… За словами я приховував од тебе свої справжні думки.
Вона підійшла до столу, сіла навпроти Гольта і мовчки, допитливо дивилась на нього.
— Я не можу й не хочу більше перед тобою критись, — сказав Гольт. — Учора я зчепився із Шнайдерайтом. Він тепер знає, що я думаю. Отже, ти також мусиш знати.
— Ти… — злякано мовила вона. — Ти з Горстом… Що це означає? Я нічого не розумію!
— Наші стосунки треба змінити, — сказав Гольт. — Я відкладав цю розмову, поки не одержав атестат зрілості. Ти мусиш сказати, кого ти вибираєш — мене чи Шнайдерайта. — І його знову прорвало: — Я більше не можу дивитись, я більше не хочу, щоб мені кидали, наче собаці кістку, один вільний вечір… Я хочу знати, чого мені сподіватися.
Усі дні після візиту Церніка очі Гундель світились радістю, чеканням, відчуттям свободи, впевненістю в собі. Зараз вони враз погасли. Гундель сиділа розгублена, пригнічена, безпорадна. Гольт це помітив. Він знав, що завдає їй болю. Коли б не Шнайдерайт, йому б не довелося мучити її. Він не винен. Винен Шнайдерайт.
— Я не хочу, щоб ти їхала з Шнайдерайтом до моря, — сказав Гольт, і голос його був скоріше сумний, аніж наполегливий. — Поїдь у відпустку зі мною. Я не хочу, щоб ти довго була з Шнайдерайтом. Ти мусиш бути зі мною. Скажи Шнайдерайту, що між тобою і ним усе скінчено, що це була помилка і нехай він дасть тобі спокій.
— Але… Адже ти не повинен вимагати цього від мене! — вигукнула вона сердито.
— Я або Шнайдерайт, — сказав Гольт. — Адже це так просто.