2-й, за злісне порушення закону про правила поведінки неповнолітніх присуджуються до восьмиденного ув’язнення в тюрмі для неповнолітніх. Всі обвинувачені зізналися у своїх вчинках. Як пом’якшуючу обставину суд врахував те, що обвинувачені, хоч і з запізненням, самі визнали злочинність своїх дій і добровільно віддали себе до рук правосуддя. Даний вирок підлягає оскарженню в окружному суді, рішення якого також може бути опротестоване письмово, після чого справа переглядатиметься у вищих інстанціях».
Суддя закрив папку і додав:
— Строк відбуття покарання зараховується з моменту оголошення вироку.
Згодом, коли їх відвели в камеру, Гомулка сказав:
— Навіщо він влаштував таку комедію? Мабуть, на мене хотів справити враження.
Феттер знову роздав карти. Вольцов ліг на топчан і заглибився в читання свого довідника.
Після обіду двері камери відчинились і увійшов генерал Вольцов. Він зробив знак рукою, і наглядач зачинив за ним двері.
— Гільберт, — різким голосом сказав генерал, — останній раз я заступаюсь за тебе! Більше на мене не розраховуй! І пальцем не поворухну! Зрозумів?
Вольцов зліз з топчана, інші мовчки і зніяковіло стояли довкола, немов загіпнотизовані золотими галунами та орденами на генеральському мундирі.
— Я потурбувався, щоб вам тут дали роботу, — уже примирливо додав генерал. — Будете колоти дрова, навантажувати шлак.
Другого дня хлопців вивели на подвір’я. Під час роботи їм довелося почути про масовані нальоти на Берлін. Міцно тримаються під ударами ворожої авіації німці з Руру і Рейнської області. Ось з кого треба брати приклад!
За тиждень їх випустили.
Стояв паркий, немов перед дощем, задушливий день пізнього літа. Сестри Денгельман зустріли Гольта плачем і доріканням. Він пройшов у свою кімнату. Дні ув’язнення залишили в душі відчуття порожнечі й розчарування. На столі лежало кілька листів від матері і між ними сірий конверт з штемпелем: «Поштовим зборам не підлягає». Гольт розірвав конверта.
«Ви зобов’язані з’явитись на призов… для несення допоміжної служби у військово-повітряних силах… 14 вересня… Збірний пункт — Велика арена».
Нарешті! Він ривком розчинив двері і загорлав на весь будинок:
— Ура, починається! З понеділка починається нове життя!
Він щодуху побіг до Вольцова. По дорозі Гольт думав про Уту. Перед будинком Барнімів він зупинився, але потім згадав, що з останнього побачення Ута пішла від нього, навіть не попрощавшись, і подався далі. Вольцов відчинив йому двері. В руці він тримав пляшку вина.
— Тільки-но передали по радіо, що Італія третього вересня таємно капітулювала. Сволота! Зрадники!
Гольт мимоволі опустив листа. Ця звістка так його налякала, що конверт затремтів у пальцях.
— До того ж без ніяких підстав, — не вгавав Вольцов. — Адже вони були в союзі з великою Німеччиною! Які ж тут причини для капітуляції? — Він ткнув Гольтові в руки пляшку з вином. — Будьмо! Ні, в Італії, очевидно, щось трапилося. Дуче викрали. Там проголошено новий національний фашистський уряд. Оборона берегів Європи лежить тепер на нас самих… Ходімо!
Вони вийшли. Вольцов замкнув двері.
— Зараз підемо в районний призовний пункт і запишемось добровольцями! Потім до Зеппа і Хрістіана. Треба ж відзначити початок нашої служби в армії.
Феттера з червоними від сліз очима вони зустріли на базарній площі.
— Мій старий так страшенно мене віддубасив, — сказав він, схлипуючи. — Але я за це украв у нього всі тютюнові картки! Ось вони. Тепер куплю собі «Аттіку добірну» або «Ніл»…
Хлопці провели його в тютюновий магазин. Якась жінка, що забігла туди після них, нетерпляче закричала:
— Чого ви так довго вовтузитесь? Скоріше! Мені треба додому! Зараз по радіо виступатиме фюрер!
На призовному пункті вони швидко покінчили з усіма формальностями. Гольт, приголомшений звісткою про події в Італії, вирішив усе-таки відвідати Уту.
Після полудня він уже стояв в нерішучості перед дверима будинку Барнімів, ніяк не наважуючись подзвонити. Нарешті натиснув кнопку. Його провели на другий поверх. Ута лежала в своїй кімнаті на кушетці й читала. Коли увійшов Гольт, вона лише на мить відірвала від книжки погляд.