— Відповідайте ж нарешті!
«Ага, треба ж ще добре роздратувати Мааса! — подумав Гольт. — Він, здається, уже втратив терпіння. Ось я тобі зараз відповім! Ти мене не здивуєш своїми складними реченнями, я й сам уже вмію їх закручувати!»
— Понеже, — почав Гольт. Обличчя його палало, і тільки між краями ніздрів і підборіддям чітко вимальовувався блідий трикутник. Весь клас заходив ходором, а Маас, почувши від учня архаїчне слово, відразу насупив брови. — Понеже в моєї хазяйки, котра зветься Євлалією… Євлалією, як ви мали ласку пригадати, з носа не йшла кров, то… — Гольт аж вигукнув це «то», бо Маас уже відкрив рота, збираючись його перебити, — то я змушений був запізнитися з іншої причини, яка полягала в тому, що вранці мене попросила поліція… через те що велосипедист, що в сірій куртці… яка вся в латках, зіткнувся з автомашиною, яка переїжджала через колію… що йде від вокзалу… який стоїть біля самого мого дому…
Гольт замовк. «Також і з цим упорався!» — промайнуло ще в голові. Немов крізь туман, він бачив звернені до нього погляди товаришів по класу і вчителя, що схилився над кафедрою. Маас аж рота роззявив від здивування, якось смішно звисала нижня щелепа.
— …засвідчити те, що я бачив, для протоколу, — закінчив Гольт і впав на підлогу.
Петер Візе побіг до шкільного сторожа. Рутшер, заїкаючись, пробелькотів:
— Він ще в-вранці, коли ми йшли до школи, був якийсь д-дивний!
Маас нахилився над Гольтом.
— Це… скарлатина!.. — сказав він.
Вольцов відсторонив його вбік.
Незабаром під’їхала санітарна машина.
2
Настав червень. Гольт лежав у інфекційному відділенні міської лікарні. Вольцов щодня перелазив через мур і прокрадався садом до вікна. Тоді в палату долинав його приглушений посвист.
Перші дні Гольт, майже непритомний, лежав у жару, потім почав швидко переборювати кволість і видужувати. Незабаром до нього знову повернулись сили, і тепер необхідність ще довго перебувати в лікарні гнітила йогоХотілося скоріше вибратись на волю. На виклик сестер Денгельман приїжджала його мати. Вона обійшла всіх лікарів, роздала сестрам та сиділкам щедрі чайові і поїхала, навіть не побачившись із сином. Та це його анітрохи не засмучувало.
Зате відвідини Вольцова були для нього великою радістю. Вольцов приносив вісті з навколишнього світу. Після того як заслаб Гольт, гімназію закрили на цілих два тижні, і це такою ж мірою, як і сміливий виступ проти Мааса, зробило Гольта популярним серед гімназистів. Він став героєм дня. Вольцов уже не заздрив йому і ладен був розділити з ним свою славу. Коли нарешті спала температура, Гольт, зачувши з саду свист друга, щоразу зіскакував з ліжка і підбігав до вікна.
— Ну, як ти себе почуваєш? — запитував Вольцов.
— Та, власне кажучи, я вже здоровий… Але тепер повинно початись лущення, і мені призначили гарячі ванни.
— Ти ж тут не залежуйся, скоріше виходь, — сказав Вольцов.
Ніхто з учнів більше не захворів, і тому в гімназії вчора знову розпочались заняття.
— Страшенна нудьга, — поскаржився Вольцов. — Ось вийдеш звідси, ми неодмінно щось придумаємо…
— Та я вже й сам міркував над цим… Щось пригодницьке!
— Пригоди — пусте! — рішуче заявив Вольцов. — Карл Май і рівні там нісенітниці — все брехня. Єдине, що справді заслуговує на увагу, це — війна!
— А що нового чути про мобілізацію в зенітну артилерію?
— Ще в цьому році, можливо, вже восени, нас візьмуть.
Ця перспектива враз відбила у Гольта будь-яке бажання вчитися. «Якщо мені поталанить, — подумав він, — то не треба буде повертатись у гімназію…»
— Після лікарні мені повинні дати два тижні відпустки, — мовив він, — а там уже й літні канікули… Просто чудово! Коли згадаю про Мааса…
— Маас — справжній сатана, — перебив Вольцов. Засунувши руки у кишені і широко розставивши ноги, він стояв на клумбі, а під його чобітьми потріскували стебла ніжних троянд та гвоздик. — Знаєш, що сказав Маас? Твоя скарлатина — це, мовляв, хитрий трюк, аби уникнути покарання. Але тут Гомулка підвівся і каже: «Такий трюк не кожний зуміє втнути, пане асистент!» Маас його відразу ж запроторив на дві години в карцер.
Іншим разом Вольцов привів з собою маленького Петера Візе. Він підсадив його через мур, а той, незграбно перелазячи, розідрав собі штани.
— Коли одужаєш, я гратиму тобі все, що тільки захочеш.
Через день він передав Гольтові книжки.
Гольт завжди багато читав, а в ці дні, лежачи в ліжку і з нетерпінням чекаючи, коли його випишуть, він, не перебираючи, буквально поглинав усе, що приносили йому з лікарняної бібліотеки. Тут були і його улюблені книжки: Стівенсон, Джек Лондон, Карл Май, «Повісті з життя індійців» Фріца Штейбена. їх він перечитував уже другий або третій раз. Тут потрапили йому під руку «Прикордонники» Гагерна, «Вибрані твори Ніцше» видавництва «Польова пошта», «Аve [5] Єва» Ганса Йоста і, звичайно, різноманітні воєнні романи і повісті. Книг про війну тут було найбільше, починаючи від «Подвигів підводника Віддігена» і кінчаючи такими, як «Семеро під Верденом», не кажучи вже про «Гай 125», «Вогонь і кров» та «Під час сталевої бурі» Ернста Юнгера, а також творів Беймельбурга, Цеберлейна, Етіггофера і інших. А тепер він накинувся на книжки, які передав йому Петер Візе. Це були «Новели» Шторма і збірник «Казок романтиків».