— У партері повинно бути тісно, а на сцені — просторо, — виклав він своє творче кредо. — З питань квитків направляти особисто до мене.
Наступного дня у кабінеті Кожури пролунав перший телефонний дзвінок. Просили оформити колективну заявку.
— Чи ви сповна розуму? — образився Рубен Болеславович. — У нас жодного квитка, а ви хочете сорок. Можу запропонувати на друге півріччя, якщо трохи скоротите заявку. Принаймні удвічі. Нехай підуть активісти, кращі виробничники.
Відтоді телефон не змовкав. Люди просили, благали, вимагали, пропонували дефіцитні пром- і продтовари. Надвечір біля каси зібрався натовп. Касир Хохлятко, який ніколи раніше не бачив такої кількості людей, утік, вважаючи, що його прийшли бити за передостанню виставу. До народу вийшов сам Кожура і заявив, що квитки на прем'єру відпускатимуться тільки по броні. Люди неохоче розійшлися, залишивши на всяк випадок кілька чергових і домовившись відмічатися кожні три години.
Наступного дня почали приходити по записках. Таких художній керівник приймав ввічливо, але більше двох квитків в одні руки не давав. Третього дня, побоюючись, що спектакль не відбудеться, бо театр просто рознесуть, Рубен Болеславович дозволив Хохлятку продати п'ятдесят квитків і стільки ж віддати до театральної каси, де їх зараз же почали розповсюджувати з абонементами на серію лекцій по охороні навколишнього середовища. Ввечері, повертаючись з репетиції, Рубен Болеславович побачив, як у підворітті біля театру якийсь жвавий хлопчик обміняв квитки на прем'єру на книгу «Королева Марго».
«Мабуть, перші десять спектаклів пройдуть у переповненій залі, — не без задоволення прикинув він. — Але на всяк випадок треба буде заготувати об'яву «Продані квитки назад не приймаються».
ТЕРМІНОВИЙ ВИКЛИК
У телеательє було небагатолюдно. До віконця з написом «Прийом замовлень» підійшла симпатична жінка середніх літ. Молоденька приймальниця, не вислухавши клієнтку, одразу попередила:
— Майстер буде через тиждень.
— Це неможливої — у розпачі промовила жінка.
— Даремно ви так, — трохи образилась приймальниця. — У нас замовлення виконуються в строк!
— Він від мене піде, — приречено зітхнула жінка.
— Він піде від вас тільки після того, як закінчить ремонт, — посміхнулась приймальниця.
— Ви жартуєте, а я серйозно. Чоловік піде, якщо майстра не буде тиждень... Мій може прожити тиждень без їжі, але не без телевізора… Знаєте, він у нас стільки років і жодної поломки, чоловік до нього дуже звик…
— Ну добре, оформлю терміновий виклик на четвер.
— А як. же середа?! Може, є який-небудь надтерміновий? Адже у середу футбол. Чує моє серце, він вдома не всидить... Коли б не діти, я б вас не просила. Пішов би, то пішов.
— Що ж з вами робити... Добре, середа, перша половина дня, раніше ніяк не виходить. У вівторок у кіно сходите або у гості. Може, він на один день і забуде про телевізор.
— Одразу видно, що ви не замужем. Чоловік про дружину може забути, але про цей ящик — ні в якому разі. Мій навіть у обідню перерву до найближчого універмагу навідується. — телевізора подивитись,
— Але у вівторок, здається, особливо цікавих передач немає, — видала останній козир приймальниця.
— Зміст передачі — не головне, — не розділила оптимізму відвідувачка. — Мі й щодо цього не вередливий. Якщо немає нічого цікавого, він полюбляє просто дрімати біля телевізора...
— Добре, — махнула рукою приймальниця. — Зараз поговорю з майстром. Може, віні обслужить вас понаднормово, зважаючи на таку виняткову ситуацію.
ПОВАЖНА ПРИЧИНА
Час був передноворічний. Черга біля ялинкового базару росла. Булько стояв у хвості. Він переступав з ноги на ногу, зітхав і раз у раз промовляв: «Ото діла!»
Молодик, що стояв попереду, відірвався від «Футболу — хокею» і співчутливо спитав:
— У вас неприємності?
— Горю! Робота. Річний звіт. А тут, розумієте, ялинку купити треба.
— Так завжди. Кінець року і Новий рік... Треба попросити тих, хто стоїть попереду. Товариші, поступіться чергою, — голосно сказав молодик. — У людини звіт горить.