Приголомшений майстер мовчав, як справний водогінний кран.
— Не до нас, а до тебе! — не вгавав Ігор Іванович. — І надалі прошу мені не брехати! Ви гляньте на нього! Бач, як вирядився! Не сантехнік, а дипломат! Яку ви фірму репрезентуєте, молодий чоловіче?
— Я з ЖЕКу № 415, — ледь чутно промовив сантехнік.
— Ігоре, облиш! — втрутилась дружина. — Нині сантехніки наче лялечка вбрані. Бачиш, он у нього і чемоданчик з інструментом...
— Цей чемоданчик у народі, між іншим, називають «дипломат». А коли він сантехнік, чому ж нічого не лагодить?
— У нього немає потрібного вентиля. Адже так? — дружина з надією глянула на молодика.
— Я так і думав, конспіратори! — зло посміхнувся Ігор Іванович. — В такому разі — дуель! Якому виду зброї ви віддаєте перевагу? Пістолетам чи гайковим ключам? Втім, ні того, ні другого у вас, здається, немає?!
— Е... я… зараз... Ось у мене випадково знайшовся вентиль, —заметушився молодик і розкрив свій чемодан.
Хоч руки у майстра трохи тремтіли, за кілька хвилин булькотіння я у ванній припинилось.
— Чого це ти сьогодні такий збуджений? — спитала Клавдія, коли сантехнік зник за дверима. — Адже сам ставився до ревнощів з осудом, казав, що вони затьмарюють почуття.
— Але поліпшують комунальні послуги, — посміхнувся Ігор Іванович. — Без ревнощів ми б іще довго вентиль шукали. Давай на завтра скляра викличемо. Я йому таку сцену ревнощів на балконі влаштую. — Отелло позаздрить!
АМОРТИЗАЦІЯ
— Ну, подивимось, що там на тобі записано? — позіхнув завгосп, потягуючись у величезному м'якому кріслі. Такого не було навіть у директора. — Так... ножиці побутові, артикул 201, штук одна. Є?
Зубач простяг завгоспу гвинт.
— Це що, ножиці? — здивувався завгосп.
— Ви ж казали, що як не буде повного комплекту, то хоч щось принеси, щоб списати...
— Казав... Але до чого тут гвинт?
— Ну як же! Два кінця, два кільця, посередині гвіздок.
— Хоч би гвіздок приніс, — пробуркотів завгосп,
— Так гвинт краще, міцніше тримає... А ножиці співробітниці зі своїми викройками дочиста зтерли, — зізнався Зубач.
— Гаразд, хай їм біс... Малогабаритний холодильник «Сніжинка», штук один... Ну, показуй, що залишилось?
— Ось, — Зубач поставив на стіл дві пляшки «Жигулівського». — Холодне з холодильничка... щоправда, не з того.
Завгосп недовірливо торкнувся пляшок.
— Бід «Сніжинки», слід розуміти, більше нічого не залишилось?
— Хіба для наших такий тендітний холодильник годиться? Їм рефрижератор подавай. Цілий день носять, носять. Отож і не витримав, лопнув, як мильна бульбашка.
— Що з тобою робити, — махнув рукою завгосп і дістав склянку. — В мене у загашнику кришка від морозильної камери є, спишемо якось… Калькулятор Е-1001 брав?.. Май на увазі, рахівниці не прийму... Чого мовчиш? Хоч пару діодиків є? Ну хай вимикач?
— Приймайте! — гордо промовив Зубач. —Е-1001. Цілісінький!
— Та ти що? — отетерів завгосп. — Може, ще й працює?
— Чого не знаю, того не знаю, — знизав плечима Зубач. — З тої пори, як одержав, жодного разу не вмикав.
— Молодець! — засяяв завгосп і аж підвівся у кріслі. — Прикро, що такі бережливі люди від нас звільняються. Давай свій бігунок, з великим жалем, але підпишу.
НАЙКРАЩИЙ ВАРІАНТ
— Добридень, Сидоре Проколовичу! Як ваше дорогоцінне здоров'я?.. Не впізнаєте? А ми з вами тричі на день розмовляємо. Щоправда, коротко, Ви мені три слова, я вам — п'ять. Ви мені: «Слухаю!» Я вам: «Покличте Федорівську!» Ви: «Вона вийшла!» Я: «Пошукайте, будь ласка!»... Так, чоловік Федорівської, Відтепер впізнаватимете? Дуже радий!.. Власне, я хочу повідомити, що Наталя буде після обіду... Що сталось? Та нічого особливого. Чесно кажучи, зачіску робить — ми ввечері до ресторану йдемо... Я їй так і сказав: «Як ти можеш? А раптом перевірка, начальник має знати, де ти». А вона відповідає: «Стільки разів відпрошувалась, що більше нічого придумати не можу. Треба було заздалегідь подбати...» Одне слово» — жінка... Я розумію, що наука через її зачіску не зупиниться, але може бути пляма на відділі, яким ви керуєте. По собі знаю — невеличка плямочка, а потім жодна хімчистка не прийме. Тому й дзвоню, щоб разом помізкувати, почути вашу думку... У мене взагалі є кілька варіантів. Як вам варіант зустрічі родичів? Кажете, вже усіх зустрічала? Мене це теж бентежить... До того ж, здається, усі знають, що вона сирота... Я й сам відчуваю, що то не кращий варіант… А як вам те, що у нас кран прорвало? Тисячу разів було? Можливо. А от версія із зубним лікарем мене самого не зовсім влаштовує. Знаєте, не люблю жартувати із здоров'ям...