Глибоко в душі Вікторія Євгеніївна відчувала щось воно не так у її ритуалі. Ця думка не давала їй спокою. І якось вона наважилась. Замість того, щоб спитати «чи згодні ви стати чоловіком і жінкою?», несподівано ввернулась до нареченої:
— Чи згодні ви жити з милим не тільки у курені, але і з ного батьками; поїхати за ним не лише на край світу, але, якщо треба буде, і на периферію; відкласти спробу зробити з нього зовсім іншу людину хоча б до золотого весілля; пам'ятати, що аксіома «моя мама — краще», не потребує щоденного доведення; не називати чоловіка тюхтієм або партачем, навіть якщо він таким і є?..
Жених і наречена перестали посміхатись хаме в ту мить, коли фотограф приготувався зробити найважливіший знімок. А Вікторія Євгеніївна продовжувала:
— А ви, жених, згодні промовчати, навіть якщо у вас вже не стане слів; не стукати, кулаком по столу, хоч на ньому й. не має обіду; сходити у булочну під час футбольного матчу на кубок європейських чемпіонів; не забувати, що, крім хокейного календаря, є ще жіночий; приносити дружині квіти навіть тоді, коли вона менш за все цього чекає; а замість «теплих» слів промовляти ласкаві?..
Молоді глянули один на одного і позадкували до виходу.
— Стійте! — схаменулася Вікторія Євгеніївна. — Я, здається, не те сказала… Згоди і ви стати чоловіком і жінкою?
— Так!!! — хором відповіли молоді ї поставили свої підписи у книзі реєстрації.
СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ
Божко давно збирався побалакати а Панасюком віч-на-віч. Та коли доля звела їх разом у курильні, він все не наважувався почати розмову, вагаючись між звичним «іти на концерт» та «йти у концерт», як казав Панасюк.
— Панасюк? — нарешті почав Божко, підшукавши нейтральну формуліровку, — все хочу тебе спитати. Ти чого так часто філармонію відвідуєш?
— Як це? — не зрозумів Паиасюк.
— Ну, різні причини можуть бути.Може, в тебе там білетерка знайома чи тобі абонемент на весь рік у навантаження всучили?
— Яка проза! — скривився Панасюк.— Я просто від того маю задоволення.
— Щасливчик! — щиросердно зрадів Божко.— Але скажи, що ти при цьому відчуваєш?
— Словами таке не переказати! Сам піди, не питатимеш.
— Та ходив, — махнув рукою Божко, — Але задоволення не одержав. Швидше навпаки. Щоправда, мені не пощастило. Нарвався на незакінчену симфонію.
— Це Шуберта, певне? Та-ра-ра, та-рі-ра, та-рі-ра-та-ра... — заспівав Панасюк. — Чудовий твір! Не ображайся, але тобі, певне, просто, як то кажуть, не дано.
— Та чого ображатись. Мабуть, так і є. Прикро інше. Не знаю, чого я позбавлений. Тому й бажаю глибше розібратись, що таке музика і з чим її їдять. От з чим, скажімо, можна порівняти задоволення від музики. Приміром, як від смаженої качки з яблуками?
— Скажеш таке! — пересмикнувся Панасюк. — Я взагалі до смаженого байдужий. Та й хіба можна з чимось порівняти ніжний голос скрипок, коли серце завмирає від чарівних звуків…
— А у мене від качки все завмирає! І на рибалці теж. Уяви: ранок, тиша, тільки десь далеко вивільга співає, і серед такої благодаті поплавок починає раптом підстрибувати...
— Я не любитель підхоплюватись вдосвіта… Та хіба відчуття польоту, якогось піднесення, невагомості, скажімо від середньовічних хоралів, можна з чимось земним порівняти?
— Політ — це як на водяних лижах. Так? П'янка швидкість, сонце райдугою грає у бризках... Така неземна радість охоплює!
— Мене після купання нежить охоплює! — трохи роздратовано докинув Панасюк. — Тільки врахуй, музика — не сама, радість, а величезна гама почуттів. І гнів, і захоплення, І розчарування...
— Та я розумію. Саме таке вчора відчув; як наші на останній хвилині гол пропустили! Таке розчарування було! Просто волосся на собі рвав!
— Знайшов чого переживати.... То ж лише гра!
— А музика хіба не гра?!
— Порівняв! В музиці й віртуозна техніка, й пасажі, й блискучі глісандо. Тільки цим можна захоплюватись без кінця.
— Чому тільки цим? А «сухий лист», а гра у «одне торкання». Ти взагалі бував на футболі?
— Був раз. Але нічого не відчув…
— То, мабуть, матч був не принциповим. А ось італійці тобі подобаються?
— Звичайно. Белліні, Россіні…
— А Россі? Скажи, віртуоз!
— Россі, Россі… Це ж хто? Диригент? Соліст?