— Універсалі Маестро! — зайшовся Божко.— Як він грає! Це ж пісня... А може, навіть симфонія!
ПОРТРЕТНА СХОЖІСТЬ
Художник Макар Любомирович Хмара приніс на комісію свій місцями ще не просохлий автопортрет.
— От, прошу любити і поважати! — сказав він приймальникові. — Один з останніх прижиттєвих шедеврів. Віддам за доступну ціну.
Приймальник, опецькуватий, вже немолодий чоловік, довго розглядав картину, мацав її, вертів і нарешті запитав:
— Пробачте, це Шіллер?
— Ну що ви! —зніяковів Макар Любомирович.
— Ах, це Гоголь, я їх завжди плутаю, — одразу ж поправився приймальник.
— Гоголь? Хіба я схожий на Гоголя?
— Ви?! Анітрішечки… Але повернемося до портрета. Сформулюю питання інакше: тут зображений класик?
— По-моєму, тут класиком і не пахне! — образився художник.— Подивіться на мене!
Приймальник уважно подивився на Макара Любомировича.
— Ну? — роздратовано спитав він після хвилинного мовчання,
— Що — ну? — здивувався Макар Любомирович.
— Раз ви попросили подивитись на вас, то, певно, хотіли підказати, хто ж, хай йому біс, зображений на картині.
— Певна річ.
— Так зробіть це, поки мені терпець не урвався!
— Господи, то мій автопортрет! Отже, це я. Вчора, в усякому разі, був таким.
— Ви?( Школи б не подумав.
— Чому ж, цікаво? На Шіллера ви подумали, а на мене — ні?
— Тому що зображений на полотні чоловік схожий на кого завгодно, тільки не на вас.
— Але що б там не було, це таки я, В олії.
— Картина — не каша, її можна олією і зіпсувати.
— Тобто ви хочете сказати, що я себе погано відтворив?
— Мені доводиться констатувати цей сумний факт.
— Та ви уявляєте, що кажете? Хто ж захоче себе погано зобразити? Вас я можу погано намалювати та кого завгодно, але себе?! Зрозумійте, портрет виконано в сучасній манері, портретна схожість не обов'язкова, зате розкрито внутрішній світ героя. Ясно?
— Вибачте, я вас ще недостатньо добре знаю, тому про ваші нутрощі судити не можу. А ось ніс зовсім не ваш і очі теж...
— В очах відбито переживання.
— Але дивлячись на ваші очі, цього не побачиш. Ми не зможемо придбати у вас цей автопортрет. Попрацюйте ще трохи над собою.
— Пропонуєте мені змінити зовнішність?
— Як вам зручніше, то вже ваша справа. Але, маючи перед собою, так би мовити, оригінал, я не можу погодитися з такого оригінальною трактовкою.
— Ну, вважайте, що це не я! — скрикнув у відчаї Макар Любомирович.
— О, так би й зразу казали, — зрадів приймальник.— А то морочите голову... Отож, все-таки хто?
— Та хто завгодно. Шекспір, Гоголь... ви, врешті-решт.
— Тільки не я, — поспішив уточнити приймальник.
— Хай не ви, хай будь-яка інша людина, ви ж самі сказали, що портрет схожий на кого завгодно, тільки не на мене.
—Ну, добре, — змилостивився приймальник.
Він узяв ручку і вивів на квитанції: «Хмара М.Л. Портрет невідомого».
ВАЖКИЙ ВИПАДОК
А все-таки нелегко обирати життєвий шлях. Це вам не в цурки-палки гратися. На собі відчуваю. Скільки є професій, і у кожної своя романтика, свої принади. А яка саме робота мене вабить — не втямлю.
Ось Грецько радить податись у таксисти. Навар — завжди в кишені! Їй-бо, щось тут, братці, є... Тільки ось дорожні пригоди... і бензином пре, і пивка не посмакуєш... Щось воно не теє…
Може, краще у продавці?.. Кожного тобі дня свіженькі огірочки, помідорчики, а то й туфлі для серденятка. Їй-бо, щось тут, братці, є... Але ж контролери, ревізори... Напасть!.. Я, знаєте, з незнайомими людьми важко знаходжу спільну мову. Особливо з такими, які так і намагаються перевести на їжу без огірків...
Піду краще у сантехніки при ЖЕКу. У людей в пошані, всі тобі доземно поклони б'ють, а вже як зволиш зайти, то тут без карафочки біленької з холодильника і відповідної закуси не обійдеться. Але знову недоліки — робот а бруднувата...
Мені б таку працю, щоб можна було з ранку до вечора у білій сорочці, та ще й при краватці. І щоб можна було кожного дня не за словом в карман лізти, а за карбованцем. Чи ще краще за червінцем.
На чому зупинитися, їй-бо, не знаю. А втім, час у мене є, ще цілих два роки вчитися. Ось закінчу інститут, тоді й вирішу.