— Ти не даремно, старий! —образився за всіх Закусило.— А ми тут до чого? Ми б підказали, як могли б. І потім у кожного свої справи,
— Які, цікаво, у вас справи? Конончук кофту зв'язати не може?
— Можу, уяви собі! — висунула язика Конончук. — А ось ти двох слів зв'язати не можеш!..
— Дарма патякаєш! — відмахнувся Лиховецький. — Не так це просто, як здається… Адже треба красиво написати. Мені б тільки перший рядок...
— На мою думку, Лиховецький, ти на невірному шляху, — встряв у розмову мозок відділу Судковець. — Тобі слід більше вчитись у класиків. От згадай — у Пушкіна: «Мій дядько честшй без догани, коли не жартом захворів... Хворий дядя, мені здається, причина досить поважна.
— Слушна думка! — підтримав Закусило. — А ще .можна так: «І шумить і гуде, дрібен дощик іде...» А далі — про раптовий приступ радикуліту.
— А мені подобаються «Із сиром пироги»! — гукнув з далекого столу Кашуба.
— До чого тут пироги?! — зашикали на Кашубу, який завжди щось казав не до ладу.
— Вибачте, я думав, ви граєте, хто більше пісень пригадає, — зніяковів Кашуба.
— А якщо «Реве та стогне Дніпр широкий....»? — вніс ще одну пропозицію Закусило. — І далі одразу про неполадки на транспорті, викликані розбурханою стихією.
Кількість варіантів зростала, як снігова грудка,
— Закусило – п’ять, Судковець — 3, Кашуба — 4 варіанти! — проголошував час від часу Лиховецький.
Раптово пролунав дзвінок, який сповістив про закінчення робочого дня. Розходитись не хотілося. Вирішено було наступного дня допомогти Лнховецькому написати пояснювальну записку з приводу запізнення на роботу на п'ять хвилин.
З ПЕРШОГО ПРЕД’ЯВЛЕННЯ
Чоловік середнього зросту і посередньої статури, з тих, хто народився не у сорочці, а тим більш, не у костюмі, і, отже, мав великий досвід відвідувань ательє індпошиву, помітно нервував.
— Добрий день! Мені на сьогодні було призначено першу примірку. Є у мене шанс поміряти? — звернувся він до кравця.
— А чом би й ні? — з удаваний оптимізмом озвався кравець. — Шанси — не джинси. Вони завжди є. Якщо хоч що-небудь готово, ми неодмінно поміряємо. Де ваша квитанція?
Кравець на секунду шурхнув у службове приміщення і виніс костюм.
— Ну от, бачите, не треба переживати... Особливо під час примірки. Життя коротке, а брюки можуть бути і задовгі, тим більш за вашої будови тіла. Зрештою, ви самі ж замовляли костюм-двійку, а не трійку, а двійка е двійка. Взагалі, коли щось не так, ми усунемо, або навпаки, доповнимо У нас щодо цього великий досвід... Ну, як?
— Наче нічого, — оглянувши себе, розгублено промовив клієнт. — Але я...
— Ви одягнений Аполлон! — після секундного зніяковіння повернувся дар мови до кравця. Ще б пак. Такого він не бачив за багато років роботи в ательє. — Шанувальниці дертимуть вас на шматки, Тому з вас треба терміново зняти копію... Втім, що я кажу, повторити це неможливо!
— І прискіпатися ні до чого…
— Ха! — все більше розпалювався кравець, оглядаючи і обмацуючи клієнта. — Таку спинку вам не зроблять і у Діора. Це не спинка, а злітно-посадочна смуга. Підніміть руку... Ви бачите, як ми працюємо! Не тягне? Скажіть, будь ласка, навіть не тягне! Нікому не кажіть, де ви шили. Інші ательє залишаться без роботи.
— Мені здається, що матеріал...
— Так, це матеріал для міжобласного науково-практичного семінару. Але поки що можете скористатись книгою скарг та пропозицій. Ось телефони вищестоящих організацій. Я гадаю, ви маєте нагоду відзначити весь наш колектив. Брюки кроїв майстер Гаврилюк, ґудзики пришивала Борисенко-Довгань, підкладку — Манзюра. Може, запросити директора або заступника?.. Жаль, немає преси і телебачення. Неоперативно працюють... Вітаю вас, товаришу...— кравець глянув на квитанцію, прикріплену до піджака, — товаришу Товкуненко, з відмінним костюмом!
— Я не Товкуненко!
— Як не Товкуненко?! Отут написано — Товкуненко.
— Я — Товканюк! — вдарив себе у худорляві груди клієнт.
— Як же так! Боже мій! Така спинка! А хто ж Товкуненко?
— Я — Товкуненко! — до примірочної ледь протиснувся огрядний здоровань, чимось схожий на Іллю Муромця з картини Васнецова,
АНШЛАГ
Роботу над спектаклем новий художній керівник театру Рубен Болеславович Кожура завершив, звелівши касирові Хохлятку відшукати і вивісити табличку: «На прем'єру усі квитки продано». Хохлятко спробував заперечити, посилаючись на те, що за останні п'ять років він її в очі не бачив, але художній керівник залишався невблаганним.