Керолайн стоїть біля розчиненого вікна котеджу, направивши на мене пістолет Міці. Вона наказує мені заткнутися, але її слова доходять до мене на четвертий чи п’ятий раз. Жінка відчиняє двері й легким рухом ствола велить мені знову сісти на стілець.
— Ти що, серйозно? — запитує вона. — Ти справді хотіла з ним тікати?
Я навіть не чую її запитань. Я не можу відірвати погляду від Теда, який лежить на підлозі й силкується щось сказати так, наче він заїкається. У нього тремтять губи, ніби він намагається вимовити якесь складне слово, чоловік випльовує кров, яка червоно юшить по підборіддю й сорочці.
— Знаєш, я думаю, ти брехала, — веде далі Керолайн. — Я думаю, ти б, мабуть, сказала що завгодно, аби забратися звідси просто зараз. Але запевняю тебе, що Тед був налаштований абсолютно серйозно. Він поклав на тебе око, щойно ти тут з’явилася. — Вона вказує через усю кімнату на білий сигналізатор диму, встановлений на стіні кухні. — Ти ніколи не замислювалась, чому не спрацьовує твоя пожежна сигналізація, навіть коли в тебе щось горить на плиті?
Я не відповідаю, і вона грюкає руків’ям пістолета по кухонній стільниці — три гучні удари.
— Меллорі, я поставила тобі запитання. Чи помічала ти, що датчик диму не працює?
Що, в біса, вона хоче від мене почути? Пістолет дивиться мені в обличчя, і я така налякана, що мені не до відповідей; я боюсь, що через моє перше неправильне слово вона натисне на курок. Я мушу дивитися в підлогу, щоб набратися сміливості заговорити.
— Тед сказав, що в котеджі дуже стара електропроводка. Він сказав, що вона називається «на роликах і в трубках».
— Це вебкамера, дурепо. Тед установив її зразу після твоєї співбесіди. А також підсилювач сигналу, щоб він досягав нашої мережі Wi-Fi. Він сказав, що хоче перевірити тебе, переконатись, що ти не вживаєш наркотиків. «Запобіжний захід», еге ж? Аякже. Я ж не тупа. Іноді вночі він годинами стирчав у себе в кабінеті й молився, щоб ти прийняла душ. Мені завжди було цікаво, чи ти знала, чи відчувала, що за тобою стежать?
— Я думала, що то була Аня.
— Ні, мамуся ночує зі своєю дитинкою. Це завжди був Містер Сім’янин. Містер Батько року.
Тед хитає головою, немов хоче їй заперечити, немов відчайдушно прагне, щоб я дізналася правду. Та коли він розтуляє рота, звідти бурхає ще більше крові, вона тече по його підборіддю і по грудях.
Я повертаюсь до Керолайн, а вона й досі тиче в мене пістолетом.
Мені хочеться впасти на підлогу, зіщулитись і благати про помилування.
— Будь ласка, — кажу я, піднімаючи руки. — Я нікому не скажу.
— Звісно, не скажеш. Ти вбила Теда з пістолета, який украла з дому Міці. Потім між нами зав’язалася бійка, але мені вдалось забрати в тебе пістолет. Ти вихопила ніж із кухонної шухляди, тому мені довелося тебе застрелити. Це був самозахист. — Жінка роззирається по кімнаті, ніби розробляє мізансцену й точний розвиток подій. — Ти знаєш, я попрошу тебе стати ближче до холодильника. Поряд із шухлядою для кухонного причандалля. — Вона наводить на мене пістолет. — Не змушуй мене просити ще раз.
Керолайн підходить ближче — ближчає пістолет, — і я задкую від неї, заходячи в кухню.
— Гаразд, отак краще. Тепер простягни руку й відчини шухляду. Зовсім її витягни. Ось так. — Вона рушає до другого боку кухонної стільниці, потім перехиляється через неї, щоб подивитись на набір ножів. — Думаю, тобі варто взяти кухарський. Це отой великий, у самому кінці. Простягни руку й візьмись за руків’я. Гарненько берись.
Я така налякана, що ледве можу рухатись.
— Керолайн, будь ласка…
Вона хитає головою.
— Ну ж бо, Меллорі. Ти майже закінчила. Нахились і візьми ніж.
Боковим зором, якраз над її плечем, я й досі бачу, як по стіні тече кров. Але Тед там більше не сидить. Він зник.
Я нахиляюсь. Кладу руку на ніж. Обхоплюю пальцями руків’я. Так важко робити щось, коли тобі сказали, що це остання дія у твоєму житті.
— Ось так, — каже вона. — Тепер піднімай його.
Потім вона скрикує і падає — Тед кинувся і збив її з ніг — і я розумію, що це мій порятунок. Я здуру випускаю ніж, бо не хочу витрачати ані секунди, щоб витягти його з шухляди.
Просто біжу.
Ривком розчиняю двері, і позаду лунає вибух — постріл, звук якого відбивається від стін котеджу. Я стрибаю з ґанку й даю драла по траві. Упродовж трьох жахливих секунд я повністю вразлива — чіткий силует, що рухається відкритою галявиною, — тож готуюсь до наступного вибуху.