І коли зателефонували твоєму батькові Йожефу, він підтвердив кілька ключових деталей у моїй історії, включно з маркою і моделлю автомобіля Chevy Tahoe, який належав його дружині, — інформацією, яка ніколи не розголошувалася публічно.
Наступного ранку о сьомій тридцять детектив Бріґґс пішла в сусідню кав’ярню Starbucks, щоб принести мені трав’яний чай і сандвіч із яйцем і сиром. Вона також запросила Адріана приєднатися до нас у кімнаті для допитів. Він усю ніч прочекав у коридорі, сидячи на незручній металевій лавці. Він обійняв мене так міцно — аж одірвав од підлоги. І коли ми обоє перестали плакати, довелось розповісти йому всю історію заново.
— Шкода, що я не дістався туди раніше, — сказав він.
Виявилося, що саме Адріан зателефонував у службу 911 — коли прийшов у мій котедж і знайшов мертвого Теда Максвелла на підлозі.
— Не треба було мені їхати в те Огайо, — додав він. — Якби я залишився з тобою в Спрінґ-Бруці, нічого б цього не сталося.
— Або ми обоє були б мертві. Не варто зациклюватися на сценаріях «а що, якби…», Адріане. Не треба себе звинувачувати.
Поїздка з озера Сенека до Спрінґ-Брука займає блиько п’яти годин, але того ранку твій батько подолав цю відстань за три з половиною. Можу тільки уявити, що робилося в його голові, коли він мчав по міжштатній автомагістралі. Ми з Адріаном досі сиділи в поліційному відділку, смакуючи різні солодощі, щоб не заснути, коли приїхав твій батько. Як зараз, пам’ятаю той момент, коли детектив Бріґґс завела його в кімнату. Він був високий і худорлявий, з розпатланим волоссям і скуйовдженою бородою. Спочатку я подумала, що це, мабуть, якийсь злочинець із сусідньої камери. Але він був одягнений як фермер: у робочих черевиках, штанах Dickies і фланелевій сорочці на ґудзиках. І він став на коліна, узяв мою руку й заплакав.
@@@
Я б могла написати цілу книжку про все, що сталося далі, але спробую розповідати стисло. Ви з батьком повернулись на озеро Сенека, а Адріан — у Нью-Брансвік, щоб довчитись останній рік у Ратґерському університеті. Він запрошував мене поїхати разом із ним і безплатно жити в його квартирі, поки я визначатимусь із наступним етапом свого життя. Але весь мій світ перевернувся з ніг на голову, і я боялась брати на себе великі зобов’язання в момент слабкості. Тому переїхала в гостьову спальню свого спонсора в Норрістауні.
Можна не вважати шістдесятивосьмирічного чоловіка ідеальним сусідом по кімнаті, але Рассел був тихим і акуратним, а ще тримав у наших комірчинах незліченне різноманіття протеїнового порошку. Я влаштувалась на роботу в магазин кросівок, щоб заробити трохи грошей. Співробітники тримали маленький неформальний біговий клуб, і я почала тренуватися з ними вранці, двічі-тричі на тиждень. Знайшла гарну церкву, де було багато парафіян років двадцяти-тридцяти. Знову почала відвідувати збори анонімних наркоманів і ділитися своїми історіями, щоб допомогти іншим.
Я хотіла відвідати тебе в жовтні, на твій шостий день народження, але лікарі відрадили мене від цього. Вони сказали, що ти все ще дуже тендітна та вразлива й досі «збираєш» свою справжню ідентичність. Нам дозволили поговорити по телефону, але тільки тоді, коли ініціатором будеш ти, однак ти так і не виявила жодного інтересу до розмови зі мною.
Проте твій батько телефонував мені один-два рази на місяць, щоб розповісти про твої успіхи, і ми з ним обмінювались численними електронними листами. Я дізналась, що ви з батьком жили у великому фермерському будинку разом із твоїми тіткою, дядьком і двоюрідними сестрами, і замість того щоб ходити в дитсадок, ти брала участь у багатьох терапевтичних програмах: арттерапія, розмовна терапія, музична терапія, маріонетки й рольові ігри, трудова терапія. Лікарі були вражені, що ти зовсім не пам’ятаєш, як тебе витягли з постелі, завели в ліс і запхали на дерево. Вони вирішили, що твій мозок придушив ці спогади у відповідь на травму.
Батько був єдиною людиною, яка знала про те, що насправді сталося в лісі тієї ночі. Я розповіла йому всю історію, і, звісно, вона скидалася на якусь маячню, та коли я надіслала йому копії малюнків твоєї матері, виконані в її неповторному стилі, у нього не залишилося жодного сумніву.
Лікарі пояснили тобі все дуже скорочено. Ти дізналася про те, що народилась дівчинкою на ім’я Флора і твої справжні батьки — Йожеф і Марґіт. Ти дізналася про те, що Тед і Керолайн були дуже хворими людьми, які припустилися багатьох помилок. І найбільша полягала в тому, що вони забрали тебе від батьків. А другою найбільшою помилкою було те, що вони вдягли тебе в хлопчачий одяг і змінили ім’я Флора на Тедді.