У перспективі, пояснювали лікарі, ти зможеш вибрати — називатися Флорою, чи Тедді, чи якимось іншим іменем, а також зможеш вибрати, як вдягатися: як хлопчик чи як дівчинка, чи і так, і так. Ніхто не змушував тебе до швидких рішень. Тебе заохочували не поспішати й робити те, що вважаєш за правильне. Лікарі попереджали, що ти, ймовірно, витратиш багато років на боротьбу зі своєю гендерною ідентичністю, але вони помилились. Не минуло й восьми тижнів, як ти вже позичала сукні у двоюрідної сестри, заплітала косички й відгукувалась на ім’я Флора, тож насправді жодної плутанини не виникло. Я думаю, що десь глибоко в душі ти завжди відчувала себе дівчинкою.
@@@
За кілька днів до Гелловіна мене шокував телефонний дзвінок — то був материн голос. Вона назвала моє ім’я й одразу розплакалась. Очевидно, слідкувала за нашою історією в новинах і кілька тижнів намагалася зв’язатися зі мною, але через те що я доклала чималих зусиль, намагаючись уникати ЗМІ, мене неможливо було знайти. Вона сказала, що пишається тим, що я відмовилась від наркотиків, і що сумує за мною, і запитала, чи хотіла б я прийти додому на вечерю? Якийсь час я намагалася заспокоїтись, перш ніж змогла запитати: «Коли?» — а вона сказала: «А що ти робиш зараз?»
Мати нарешті кинула курити і мала чудовий вигляд, і я зі здивуванням дізналася, що вона вдруге вийшла заміж. Її новий чоловік, Тоні, — той дядько, якого я бачила на драбині, коли він викидав сухе листя з водостоку — виявився справжнім скарбом. Вони познайомились у групі підтримки після того, як Тоні втратив сина через метамфетаміни. Він мав хорошу роботу — керував магазином Sherwin-Williams — і всю зайву енергію спрямовував на проєкти з благоустрою дому. Він пофарбував усі кімнати й оновив фасад. Ванна кімната була повністю відремонтована, з новою душовою кабіною і ванною, а мою стару спальню переобладнали на спортивний зал із велотренажером і біговою доріжкою. Найбільшою несподіванкою для мене стало те, що мати почала бігати! Коли я вчилась у школі, ми з Бет не могли стягти її з дивана, а тепер вона пробігала милю за дев’ять хвилин. У неї були шорти з лайкри, браслет Fitbit і все таке інше.
Ми з матір’ю просиділи на кухні й проговорили весь післяобід, аж до пізньої ночі. Я приготувалась розповідати всю історію Максвеллів, але вона вже знала більшість деталей — мала величезну теку, повну роздруківок історій, які прочитала в інтернеті. Мама вирізала кожну замітку з газети Inquirer і вклеювала в спеціальний альбом. Вона розповіла, що також стала своєрідною знаменитістю, і всі колишні сусіди дуже мною пишаються. Вона вела перелік усіх, хто телефонував нам додому, сподіваючись зв’язатися зі мною, — моїх шкільних друзів, колишніх товаришів по команді й тренерів, моїх сусідок по квартирі з «Тихої гавані». Мама ретельно записувала всі їхні імена і номери.
— Ти повинна зателефонувати цим людям, Меллорі. Нехай вони знають, як тобі ведеться. О! Я ледь не забула дещо найдивніше! — Вона пройшла через кухню до холодильника й підняла магніт, діставши з-під нього візитівку: «Докторка Сьюзен Ловенталь з Медичної школи Перельмана Пенсильванського університету». — Ця жінка буквально постукала в мої двері! Вона каже, що познайомилась із тобою під час якогось дослідницького проєкту і вже кілька років намагається тебе розшукати. Про що вона, в біса, говорить?
Я відповіла, що точно не пам’ятаю, поклала візитівку в гаманець і змінила тему. Я ще й досі не набралася сміливості телефонувати за цим номером. Не впевнена, що хочу почути те, що докторка Ловенталь має мені сказати. І точно не хочу більше публічної уваги чи слави.
Просто зараз хочу нормального життя.
@@@
Наприкінці липня — через рік після того, як ми покинули Спрінґ-Брук — я збиралася переїхати в гуртожиток для тих, хто перестав уживати наркотики, в Дрексельському університеті у Філадельфії. Я була в зав’язці вже тридцять місяців і чудово почувалась після реабілітації. Після року обмірковування своїх наступних кроків вирішила вступити до університету, щоб стати вчителькою. Хотіла працювати в початковій школі, бажано в групі дитячого садочка. Я всоте звернулась до твого батька й запитала, чи можна буде влаштувати нашу зустріч улітку. І цього разу якимось дивом твої лікарі дали дозвіл. Вони вважали, що ти добре адаптувалась до нового життя, і погодились, що для нас було б корисно поновити зв’язок.