— Я згоден на сто відсотків, — каже Тед. — Обіцяю тобі, Керолайн, що він буде найосвіченішим хлопчиком у своєму класі. Не хвилюйся.
— Він дуже милий, — запевняю я. — Не сумніваюсь, що завдяки вашому вихованню в нього все буде добре.
Керолайн бере чоловікову руку й повертає на своє коліно.
— Я знаю, що ти маєш рацію. Але все одно хвилююся за нього. Просто нічого не можу з цим вдіяти!
І, перш ніж розмова продовжується, до столу підбігає Тедді — захеканий, із сяючими очима, готовий гратися.
— Про вовка промовка! — каже Тед сміючись.
@@@
Коли ми доїдаємо десерт і настає час для плавання в басейні, я змушена визнати, що не маю купальника, бо востаннє плавала ще в школі. Тож наступного дня Тед видає мені аванс у 500 доларів у рахунок майбутньої зарплати, а Керолайн везе мене в торговельний центр, щоб я купила собі суцільний купальник. А трохи пізніше цього дня вона навідується в мій котедж із дюжиною одежин на вішаках — дуже гарними сукнями й топами від Burberry, Dior і DKNY, зовсім новими чи ледь приношеними. Керолайн каже, що вже виросла з них, що розповніла до восьмого розміру, і люб’язно пропонує мені взяти собі цей одяг, перш ніж віддасть його на благодійність.
— А ще ти вважатимеш мене параноїчкою, але я купила тобі одну з цих штук. — Вона простягає мені крихітний рожевий ліхтарик, із верхньої частини якого стирчать два металеві відростки. — На той випадок, якщо бігатимеш вечорами.
Я вмикаю його, лунає гучний тріск електрики. Я так лякаюсь, що негайно впускаю пристрій, і той із гуркотом падає на підлогу.
— Вибачте! Я думала, що це…
— Ні, ні, я мала тебе попередити. Це Vipertek Mini. Прикріпи його до зв’язки ключів. — Вона піднімає з підлоги електрошокер і демонструє його особливості. Там є кнопки «світло» й «оглушення», а також запобіжний перемикач, який вмикає і вимикає пристрій. — Він б’є десятьма тисячами вольт. Я випробувала свій на Тедові. Просто щоб перевірити, чи працює. Тед сказав, що йому здалося, ніби його вдарила блискавка.
Мене не дивує, що Керолайн носить із собою зброю для самозахисту. Вона розповідала, що багато її пацієнтів у госпіталі для ветеранів мають проблеми з психічним здоров’ям. Але я не уявляю, навіщо мені електрошокер під час пробіжок по Спрінґ-Бруці.
— Тут трапляється багато злочинів?
— Майже зовсім не трапляються. Але ось два тижні тому викрали дівчину твого віку. Просто на парковці супермаркету Wegmans. Якийсь хлопець змусив її під’їхати до банкомату і зняти три тисячі доларів. Тож, знаєш, я думаю, що краще перестрахуватись, ніж потім шкодувати.
Вона нетерпляче чекає, і я розумію, що не заспокоїться, поки я не дістану зв’язку ключів і не причеплю до неї цей пристрій. Таке враження, що це моя мама знову турбується про мене.
— Мені він подобається, — кажу Керолайн. — Дякую.
@@@
Сама собою робота дуже легка, і я швидко звикаю до нового повсякдення. Типовий робочий день минає приблизно так:
6:30 — Я прокидаюсь рано, без будильника, бо ліс повен пташиного співу. Одягаю халат, готую собі чай і вівсянку, а потім всідаюсь на ґанку й дивлюсь, як над басейном сходить сонце. Бачу всяку звірину, яка пасеться край двору: білок і лисиць, кроликів і єнотів, часом забігає олень. Почуваюся Білосніжкою зі старого мультфільма. Починаю залишати тарілки з чорницею і соняшниковим насінням, запрошуючи тваринок до своєї компанії за сніданком.
7:30 — Проходжу через двір і заходжу у великий будинок крізь великі скляні розсувні двері. Тед уже пішов на роботу. А Керолайн обов’язково готує синові гарячий сніданок. Тедді полюбляє домашні вафлі, і вона готує їх у спеціальному пристрої, який має форму Міккі-Мауса. Я прибираю на кухні, поки Керолайн збирається на роботу, і, коли нарешті мамі вже пора, ми з Тедді виходимо за нею надвір до під’їзної доріжки й махаємо на прощання.
8:00 — Перш ніж почати наш день по-справжньому, ми з Тедді маємо зробити ще кілька дрібних справ. Спершу мені треба розкласти одяг Тедді, але це неважко, бо він завжди носить одне й те ж. У дитини величезний гардероб, повний пречудових нарядів із магазину дитячого одягу Gap Kids, а він завжди вперто надіває одну й ту ж сорочку в лілову смужку. Керолайн набридло постійно її прати, тож вона пішла в Gap Kids і купила ще п’ять таких самих сорочок. Мати поблажливо ставиться до вподобань сина, але попросила мене «обережно заохочувати» його до інших варіантів. Коли я розкладаю одяг, то мушу пропонувати йому ще щось на вибір, але малий завжди повертається до тих самих лілових смужок. Потім я допомагаю йому почистити зуби й чекаю за дверима вбиральні, поки він скористається горщиком — і вже аж тоді ми готові почати день.