8:30 — Я намагаюсь кожен ранок побудувати навколо якогось великого заняття чи прогулянки. Ми йдемо в бібліотеку на «Годину казок» або вирушаємо в супермаркет і купуємо інгредієнти для приготування печива. Тедді легко догодити, і він ніколи не відмовляється від моїх пропозицій. Коли я кажу йому, що мені треба в місто, щоб купити зубну пасту, він реагує так, ніби ми йдемо в парк розваг Six Flags. Бути разом із ним — суцільна радість. Він розумний, ласкавий і засипає мене найнеймовірнішими запитаннями: Що протилежне квадрату? Чому в дівчаток таке довге волосся? Чи все у світі «справжнє»? Я ніколи не втомлююсь його слухати. Він наче маленький братик, якого в мене ніколи не було.
12:00 — Після ранкового заняття я готую простий ланч: макарони із сиром, або мініпіци, або курячі нагетси. Потім Тедді йде у свою спальню, щоб провести там тиху годину, а я маю час для себе. Читаю якусь книжку або слухаю подкаст у навушниках. Іноді просто лежу на дивані й дрімаю хвилин із двадцять. Урешті Тедді спускається, будить мене й показує кілька нових малюнків. Часто він зображує наші улюблені заняття: ось ми йдемо лісом, або граємося на задньому дворі, або бродимо навколо мого котеджу. Я зберігаю ці малюнки на дверцятах свого холодильника — галереї його мистецьких успіхів.
14:00 — Зазвичай це найспекотніша частина дня, тож ми сидимо в будинку й граємо в настільну гру «Гірки й драбинки» чи «Мишоловку», а потім намазуємося сонцезахисним кремом і йдемо до басейну. Тедді не вміє плавати (я й сама не дуже добре плаваю), тож я слідкую за тим, щоб він надів надувні нарукавники перед тим, як зайдемо у воду. А потім ми граємося у квача або влаштовуємо бої на мечах із аквапалиць. Або вилазимо на великий надувний пліт і граємо в ігри, придумані за мотивами фільмів штибу «Вигнанець» або «Титанік».
17:00 — Керолайн повертається додому, і, поки вона готує вечерю, я коротко розповідаю, як ми з Тедді провели день. Потім вирушаю на пробіжку, приблизно від трьох до восьми миль, відповідно до рекомендацій Рассела. Дорогою минаю найрізноманітніших людей, які гуляють доріжками біля будинків або поливають газони, і всі вони думають, що я — одна з мешканок Спрінґ-Брука. Хтось із сусідів навіть махає мені й вигукує привітання, ніби я живу тут усе своє життя, ніби я — чиясь донька, яка приїхала з коледжу на літні канікули. І мені подобається відчуття, що тоді з’являється — відчуття спільності, ніби я нарешті прибула в те місце, до якого належу.
19:00 — Після пробіжки я швиденько приймаю душ у найменшій у світі ванній кімнаті, а потім готую собі просту їжу в крихітній кухоньці котеджу. Один-два рази на тиждень я гуляю центром міста, щоб позаглядати в місцеві крамнички й ресторани. Або відвідую відкриті збори на цокольному поверсі церкви Божої Матері. Ведучі цих бесід дуже гарні, учасники дружелюбні, але я завжди виявляюсь наймолодшою особою в цій спільноті, молодшою принаймні років на десять за інших, тож навряд чи заведу тут масу нових друзів. Звісно ж, я не залишаюсь на «збори після зборів», коли всі рушають у магазин-кав’ярню Panera Bread, щоб відвести душу, нарікаючи на дітей, іпотеки, роботу тощо. Проживши всього два тижні у Максвеллів, у надійній ізоляції від усіх спокус, я вже подумую, чи аж так мені потрібні ці збори. Упевнена, що зможу самостійно з усім упоратись.
21:00 — У цей час я зазвичай уже лежу в ліжку, читаючи бібліотечну книжку або переглядаючи якийсь фільм на телефоні. Як подарунок собі, підписуюсь на канал Hallmark, щоб мати змогу дивитися безліч романтичних фільмів за 5,99 доларів на місяць — і це чудовий спосіб розслабитись наприкінці вечора. Я вимикаю світло, кладу голову на подушку й насолоджуюсь утіхою від щасливого життя, яке настає в кінці цих фільмів, — коли сім’ї возз’єднуються, а злодії забираються геть; коли скарби знаходяться, а добре ім’я відновлюється.
Можливо, усе це страшенно нудно. Очевидно, що це не вища математика. Я не змінюю світ і не лікую рак. Але після всіх моїх проблем відчуваю, що зробила величезний крок уперед — і пишаюся собою. У мене є власне житло й постійна зарплата. Я готую поживні страви й щотижня відкладаю дві сотні. Моя робота з Тедді дуже важлива. І я відчуваю себе повноцінною людиною завдяки абсолютній вірі в мене Теда й Керолайн.