— Пен Стейт. Жіноча збірна з бігу.
— Серйозно? Ти спортсменка з Великої десятки?
— Формально — так. Але всю славу забирає футбольна команда. Нас ніколи не побачиш на каналі ESPN.
Я знаю, брехати — погано. Більша частина одужання — чи не найважливіша частина — полягає в тому, що ти маєш володіти своїм минулим і визнавати всі зроблені помилки. Але мушу визнати, що так приємно вхопитися за якусь фантазію і робити вигляд, що ти все ще нормальний підліток зі звичними підлітковими мріями.
Адріан клацає пальцями, наче раптом щось збагнув.
— То це ти бігаєш вечорами? По району?
— Це я.
— Я бачив, як ти тренуєшся! Ти справді швидко бігаєш!
Мені стає цікаво, чому косарі газонів працюють у цьому районі, коли вечоріє, але спитати не встигаю, бо Тедді вже біжить назад через двір, тримаючи в руках аркуш паперу.
— Ось, — каже він відсапуючись. — Я зберіг його для тебе.
— О, хлопче, та це ж чудово! — каже Адріан. — Ти тільки поглянь на ці сонцезахисні окуляри! У мене тут класний вигляд, еге ж? — Дивлячись на малюнок, я не можу втриматись од сміху. Він схожий на чоловічка з паличок із гри в слова «Шибениця».
— Дуже лепський, — погоджуюсь я.
— Muy guapo, — каже Адріан Тедді. — Це твоє нове слово на цей тиждень. Воно означає: супергарний.
— Muy guapo?
— Bueno! Це чудово!
По той бік двору, з-за рогу будинку Максвеллів, з’являється старий. Він невисокий на зріст, зі зморшкуватою смаглявою шкірою і коротко підстриженим сивим волоссям. Старий вигукує ім’я Адріана і, як видно, зовсім не задоволений.
— ¿Qué demonos estás haciendo?[12]
Адріан махає йому, а потім весело позирає на нас.
— Це El Jefe. Я мушу йти. Але за два тижні повернусь, Тедді. Дякую тобі за малюнок. А тобі, Меллорі, успішного тренування. Я шукатиму тебе на ESPN, добре?
— Prisa![13] — репетує старигань. — Ven aqui![14]
— Добре, добре! — гукає у відповідь Адріан. Він стрибає на косарку, заводить її і за якихось кілька секунд перетинає двір. Я чую, як він перепрошує по-іспанськи, але старий просто кричить на нього, і, зникаючи за рогом будинку, вони все ще сперечаються. У мене збереглись якісь елементарні знання іспанської мови ще з середньої школи — і досі пам’ятаю, що el jefe означає «шеф», — але вони говорять занадто швидко, щоб я змогла розібрати ще щось.
Тедді явно стурбований.
— У Адріана неприємності?
— Сподіваюсь, що ні.
Потім я розглядаю подвір’я і вражено помічаю, що, попри всі Адріанові швидкісно-зухвалі витівки, щойно підстрижений газон має фантастичний вигляд.
@@@
У Максвеллів позаду будинку є літній душ, щоб можна було сполоснутися після плавання. Це крихітна дерев’яна кабінка, за розміром схожа на старомодну телефонну будку, для якої Керолайн накуповує божевільно дорогі шампуні й засоби для миття тіла. Тедді йде туди першим, а я крізь двері викрикую йому настанови, нагадуючи, щоб він сполоснув волосся і витрусив купальний костюм. Закінчивши митися, він, човгаючи, виходить надвір, обмотаний пляжним рушником.
— Я — вегетаріанський буріто!
— Ти — красунчик, — відповідаю. — Іди одягайся, а я зустріну тебе нагорі.
Я вішаю свій рушник і вже готова зайти в кабінку, коли чую, що якась жінка вигукує моє ім’я:
— Ви Меллорі, еге ж? Нова няня?
Озираюсь і бачу, як через галявину поспішає сусідка Максвеллів — невисокого зросту літня жінка з широкими стегнами й хиткою ходою. Керолайн попереджала мене, що вона схибнута на всю голову й рідко виходить з дому, втім, ось вона тут — одягнута у вільну гавайську сукню муу-муу аквамаринового кольору й з голови до ніг обвішана коштовностями: золотим намистом із кришталевими амулетами, великими сережками-кільцями, дзенькітливими браслетами й перснями з дорогоцінними каменями на пальцях рук і ніг.
— Я Міці, любонько. Живу поряд. І оскільки ти новенька в цій окрузі, хочу дати тобі маленьку дружню пораду: коли тут крутяться оті озеленювачі, не сиди біля басейну, виставивши все напоказ. — Вона красномовно вказує на моє тіло помахом руки зверху донизу. — Це те, що зазвичай називається провокацією.
Жінка підступає ближче, і мені в ніс б’є сморід шмаленої мотузки. Або їй не завадила б ванна, або вона добряче під кайфом, а може, і те, й інше.
— Вибачте?
— У тебе чудова фігура, і я розумію, що її кортить продемонструвати. І це вільна країна, я лібертаріанка, тож кажу: роби все, що тобі подобається. Але коли сюди являються ці мексиканці, треба пам’ятати про обережність. Трохи здорового глузду. Для твоєї ж особистої безпеки. Уловлюєш? — Я намагаюсь щось відповісти, але вона не вгаває. — Це може здатися расизмом, але це правда. Ці чоловіки вже один раз порушили закон, коли перетнули кордон. Отож, коли злочинець бачить гарненьку дівчину саму-самісіньку на задньому дворі, що його зупинить?