І в Теда, і в Керолайн є мобільні телефони. Але вони тримають удома стаціонарний спеціально для Тедді, щоб він міг набрати «911» за необхідності. Я беру слухавку, і абонент представляється директоркою початкової школи Спрінґ-Брука.
— Це Керолайн Максвелл?
Пояснюю, що я няня, і вона запевняє, що нічого нагального не сталося. Каже, що телефонує, щоб особисто привітати Максвеллів у шкільній системі.
— Я люблю спілкуватися з усіма батьками перед початком навчання. Зазвичай у цей час у них багато клопоту.
Записую її ім’я і номер телефону й обіцяю передати це повідомлення Керолайн. Трохи згодом на кухню забрідає Тедді з новим малюнком. Він кладе його лицьовою стороною на стіл і вилазить на стілець.
— Можна мені зеленого перцю?
— Звичайно.
Зелений болгарський перець — улюблений перекус Тедді, тож Керолайн купує його дюжинами. Я дістаю з холодильника одну перчину, мию холодною водою і вирізаю плодоніжку з насінням. Потім зрізаю вершечок і отримую таке собі кільце, яке нарізаю смужками «на один укус».
Ми сидимо за столом, він радісно наминає свій перець, і тут я звертаю увагу на його останній малюнок. На ньому зображений чоловік, який іде спиною вперед через густий непролазний ліс. Він тягне за кісточки жінку, волоче її безживне тіло по землі. А на задньому тлі, між кронами дерев, видніється серпик місяця і багато маленьких мерехтливих зірок.
— Тедді? Що це?
Він знизує плечима:
— Гра.
— Яка гра?
Він хрумає смужку перцю і відповідає жуючи:
— Аня розігрує історію, а я її малюю.
— Як у Pictionary[16]?
Тедді пирхає і розбризкує крихти зеленого перцю по всьому столу.
— Pictionary?!? — Він відкидається на спинку стільця, істерично сміючись, а я хапаю паперовий рушник, щоб витерти бруд. — Аня не може грати в Pictionary!
Я лагідно вмовляю його заспокоїтись і пийнути водички.
— Почни із самого початку, — кажу якомога рівнішим тоном. Не хочу, щоб з мого голосу було помітно, що я не тямлюся від жаху. — Поясни мені правила цієї гри.
— Я ж казав тобі, Меллорі. Аня розігрує якусь історію, а мені треба її намалювати. І все. Ось така гра.
— І хто цей чоловік?
— Не знаю.
— Цей чоловік завдав Ані болю?
— Звідки ж я знаю? Але це не Pictionary! Аня не може грати в настільні ігри.
А потім він знову плюхається на стілець, підкошений новим нападом реготу — такого блаженно-безтурботного сміху, який можна почути лише від дітей. Він настільки радісний і щирий, що може приспати всі мої тривоги. Тедді явно нічого не гнітить. У нього чудовий настрій, як і в будь-якої звичайної дитини. Подумаєш, ну, створив він собі якогось уявного друга, і вони граються в якісь уявні ігри — чи велике диво?
Він усе ще товчеться на стільці, коли я підводжусь і йду через кухню з малюнком у руці. В шухляді з документами Керолайн тримає теку з файлами, куди попросила мене складати малюнки Тедді, щоб згодом вона могла сканувати їх собі на комп’ютер.
Але Тедді бачить, що я роблю.
Він перестає хихотіти й хитає головою.
— Цей малюнок не для мами й тата. Аня каже, що хоче, щоб він був у тебе.
Цього вечора я йду за кілька кілометрів од дому до великого торговельного центру з відділом електроніки Best Buy і витрачаю частину зарплати на дешевий планшетний комп’ютер. Повертаюсь у котедж о восьмій вечора. Замикаю двері, перевдягаюсь у піжаму, а потім укладаюсь у ліжко зі своєю новою іграшкою. Налаштування планшета й підключення його до мережі Wi-Fi Максвеллів займає кілька хвилин.
Пошук за моїм запитом «Енні Барретт» видає шістнадцять мільйонів результатів: весільні реєстри, архітектурні фірми, магазини Etsy, уроки йоги й десятки профілів LinkedIn. Шукаю далі за запитами: «Енні Барретт + Спрінґ-Брук» і «Енні Барретт + Художниця» і «Енні Барретт + мертва + вбита», але жоден із цих запитів не дає нічого корисного. В інтернеті немає згадок про її існування.
Знадвору, просто в мене над головою, щось ударяється в москітну сітку. Я знаю, що це один із тих товстих коричневих метеликів, яких повно в лісі. За кольором і текстурою вони схожі на кору дерева, тож легко ховаються, але з мого боку сітки видно тільки їхні слизькі сегментовані черевця, три пари лапок і два вусики, що постійно сіпаються. Я стукаю по сітці й струшую їх, але вони просто літають неподалік кілька секунд і знову повертаються. Я боюсь, що ці комахи знайдуть у сітці якусь дірку, пролізуть усередину, обсядуть мою лампу біля ліжка і напхом у неї напхаються.