— А на якому ти курсі?
— На старшому. Майже закінчила.
— Я теж! — каже Адріан. — Я навчаюсь у Ратґерсі[17], у Нью-Брансвіку, на інженера. А яка в тебе спеціальність?
А я уявлення не маю, як відповісти на це запитання. Усі мої плани на вищу освіту були пов’язані виключно з тренерами, скаутами й фінансуванням за Розділом IX[18]. Я ніколи не задумувалась над тим, що насправді могла б вивчати. Бізнес? Право? Біологію? Жоден із цих варіантів не здається реалістичним… але зараз я дуже довго тягну з відповіддю, а вони всі дивляться на мене, тож мушу щось сказати, хоч що-небудь…
— Навчання, — кажу їм.
У Софії скептичний вигляд.
— Ти маєш на увазі освіту?
Вона вимовляє це слово повільно: ос-ві-ту, ніби підозрює, що я чую його вперше в житті.
— Так. Для маленьких дітей.
— Початкова освіта?
— Точно.
Адріан у захваті.
— Моя мама викладає в четвертому класі! У неї теж освіта була профільним предметом!
— Справді? — Добре, що в мене обличчя розпашіле після бігу, бо відчуваю, як воно починає горіти.
— Це найшляхетніша професія, — каже Ігнасіо. — Ти зробила чудовий вибір, Меллорі.
У цей момент я відчайдушно намагаюсь змінити тему, щоб сказати що-небудь — будь-що, — що не було б брехнею.
— У вас чудові квіти, — нарешті знаходжу. — Я щодня бігаю повз ваш будинок, щоб на них подивитися.
— Тоді запитання на мільйон доларів, — каже у відповідь Ігнасіо. — Яка твоя улюблена?
Адріан пояснює, що це гра, в яку його батьки грають із гостями.
— Ідея в тому, що твоя улюблена квітка щось каже про твою особистість. Як гороскоп.
— Вони всі такі гарні, — кажу я.
Але Софія не дає мені уникнути відповіді:
— Ти маєш вибрати якусь. Яка тобі подобається найбільше?
Тож я вказую на помаранчеві квіти, які нещодавно з’явилися, ті, що ростуть на шпалері.
— Я не знаю назви, але вони нагадують мені маленькі помаранчеві дорожні конуси.
— Кампсис укорінливий, — каже Адріан.
Схоже, Ігнасіо в захваті.
— Ніхто ніколи не вибирає кампсис укорінливий! Це чудова квітка, дуже різнобічна й не потребує особливого догляду. Дайте їй трохи сонця і води, краплю уваги — і вона подбає про себе. Дуже незалежна.
— Але ж і своєрідний бур’ян, — додає Софія. — Важкувато контролювати.
— Це називається живучість! — каже Ігнасіо. — Це добре.
Адріан кидає в мій бік роздратовантий погляд, — мовляв, бачиш, із чим я маю миритися? — а його мати нагадує, що вони дуже запізнюються і їм треба йти. Тож ми поспіхом кажемо одне одному «до побачення» й «приємно познайомитись», і я рушаю далі додому.
За кілька секунд мене обганяє чорний BMW, й Ігнасіо дає гудок, тимчасом як Софія дивиться прямо перед собою. Адріан махає мені в заднє вікно, і я раптом уявляю його маленьким хлопчиком, який подорожує з батьками на задньому сидінні автомобіля, катається на велосипеді цими тінистими тротуарами, вважаючи ці чудові, обсаджені деревами вулиці своїми за правом народження. І думаю, що його дитинство було ідеальним, що він прожив життя, ні про що не жалкуючи.
Якось так сталося, що я дожила до двадцяти одного року, а справжнього хлопця в мене ніколи не було. Тобто я мала стосунки з чоловіками — коли ти більш-менш нормальна на вигляд жінка, залежна від наркотиків, то в тебе завжди є в запасі один надійний спосіб отримати більше зілля, — але нічого, що нагадувало б традиційні стосунки, у мене ніколи не було.
Але у версії мого життя, вибудуваній за фільмами каналу Hallmark — в якійсь альтернативній реальності, де я виросла в Спрінґ-Бруці, вихована добрими заможними високоосвіченими батьками — такими, як Тед і Керолайн, — моїм ідеальним хлопцем мав би бути хтось дуже схожий на Адріана. Він і розумний, і веселий, і роботящий. І ось, ідучи додому, я починаю подумки рахувати, намагаючись визначити, коли минуть два повні тижні й він знову повернеться на роботу в обійстя Максвеллів.
@@@
У Спрінґ-Бруці багато маленьких дітей, але мені так і не вдалося познайомити Тедді з кимось із них. У кінці нашого кварталу є великий гральний майданчик, де повно гойдалок, каруселей і п’ятирічних галасливих дітей, але Тедді знати їх не хоче.
Одного понеділкового ранку ми сидимо на парковій лавці й спостерігаємо за групою маленьких хлопчиків, які спускають свої іграшкові машинки Hot Wheels із гірки. Я пропоную Тедді піти й погратися з ними, але він каже:
— У мене немає машинок Hot Wheels.
18
Федеральний закон США, що забороняє дискримінацію за ознакою статі в освітніх програмах, які фінансуються з федерального бюджету.