— Я його якраз чистила, — пояснює Міці й одним махом руки зсовує все на край столу, перемішуючи деталі. — Отже, як ти п’єш каву?
— А у вас є кава без кофеїну?
— Фу, ні, ніколи. Це просто хімікати в чашці. Сьогодні ми питимемо стару добру Folgers.
Не хочу їй розповідати, що я на реабілітації, тож просто кажу, що в мене алергія на кофеїн. Міці обіцяє, що одна маленька філіжаночка ніяк не зашкодить, і я думаю, що вона, мабуть, має рацію.
— Я б узяла молока, якщо воно у вас є.
— Візьмімо вершки. У них багатший смак.
На стіні висить старий обов’язковий кухонний атрибут — годинник Kit-Cat Klock у вигляді кота, що пустотливо всміхається, а його хвіст-маятник шурхоче туди-сюди. Міці вмикає в розетку прадавню кавоварку Mr. Coffee й наповнює водою її резервуар.
— Як там по сусідству? Тобі подобається робота?
— Подобається.
— Ті батьки, мабуть, доводять тебе до божевілля.
— Вони чудові.
— Якщо чесно, не знаю, навіщо тій жінці працювати. Я впевнена, що чоловік заробляє достатньо. І ясно ж, що той ветеранський госпіталь не платить ні трясці. То чого не сидіти дома? Кого вона хоче вразити?
— Може…
— По-моєму, деякі жінки не хочуть бути матерями. Вони хочуть дітей, вони хочуть виставляти у фейсбук солоденькі фоточки. Та чи хочуть вони справжнього досвіду материнства?
— Ну…
— Одне тобі скажу: хлопчина чарівний. Так би й з’їла його. Я б задарма з ним няньчилась, якби вони мене по-людськи попросили, якби просто виявили до мене хоч крихту звичайної ввічливості. Але це проблема міленіалів! У них немає жодних цінностей!
Вона безугавно тріщить, поки ми чекаємо на каву, ділячись своїми розчаруваннями щодо мережі супермаркетів з продажу органічних продуктів Whole Foods Market (завищені ціни), жертв сексуального насильства з руху #metoo (плаксиві й самовпевнені) і переходу на літній час (тицьніть мені пальцем, де про це написано в Конституції). Я починаю думати, чи не припустилася помилки, прийшовши сюди. Мені треба з кимось поговорити, а я не впевнена, що Міці здатна когось вислухати. Хочу розібратися до пуття з малюнками Тедді, але не маю бажання турбувати Рассела, і вже точно не можу розповісти про все це Максвеллам, бо вони такі запеклі атеїсти, що й слухати мене не схочуть. Міці — моя остання надія.
— Чи не могли б ви розповісти мені ще щось про Енні Барретт?
Її велемовність різко уривається:
— А чому ти питаєш?
— Мені просто цікаво.
— Е, ні, принцесо, це дуже особливе запитання. І вибач, що я таке кажу, але на вигляд ти не настільки ласий шматочок.
Змушую Міці пообіцяти, що вона нікому — особливо Максвеллам — нічого не розкаже, а потім кладу на стіл останні малюнки Тедді.
— Тедді малює якісь незвичайні картинки. Він каже, що ідеї для них йому підказує його уявна подруга. Її звуть Аня, і вона приходить у його спальню, коли нікого немає поряд.
Міці розглядає малюнки, і на обличчя їй набігає тінь.
— Тоді чому ти запитуєш про Енні Барретт?
— Ну, просто тому, що імена дуже схожі. Аня й Енні. Я знаю, для дітей нормально мати уявних друзів. У багатьох малих вони є. Але Тедді каже, що це Аня сказала йому намалювати ці картинки. Чоловік тягне жінку через ліс. Чоловік закопує тіло жінки. А потім Аня сказала, щоб Тедді віддав ці малюнки мені.
На кухні западає тиша — найдовша тиша в присутності Міці. Чути тільки булькання кавоварки Mr. Coffee й ритмічне шурх-шурх-шурх хвоста-маятника Kit-Cat Klock. Міці дуже уважно розглядає малюнки, ніби хоче щось роздивитися крізь них, поза грифелем олівця й волокнами паперу. Я не впевнена, що вона повністю розуміє, до чого я веду, тож пояснюю:
— Розумію, що це звучить, немов якась маячня, але очевидно мене цікавить, чи не пов’язаний якимось чином дух Ані із цим обійстям. Якщо вона намагається спілкуватися за допомогою Тедді.
Міці підводиться, іде до кавоварки й наливає два кухлі. Тремтячими руками несе кухлі до столу. Я додаю трохи вершків, потім відсьорбую. Це найміцніша й найгіркіша кава в моєму житті. Проте я її п’ю. Не хочу образити Міці. Мені до зарізу треба, щоб хтось вислухав мої припущення і сказав, що я не божевільна.